ЗМІСТ

1. Вступ

2. Право на укладення шлюбного договору

3. Зміст шлюбного договору

4. Форма шлюбного договору

5. Початок дії шлюбного договору

6. Строк дії шлюбного договору

7. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна

8. Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом

9. Визначення у шлюбному договорі права на утримання

10. Право на відмову від шлюбного договору

11. Розірвання шлюбного договору

12. Визнання шлюбного договору недійсним

13. Зміна умов шлюбного договору

14. Додаток

15. Література

ВСТУП

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт).

За шлюбним договором подружжю надається можливість урегулювати майнові відносини на свій погляд. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення. В державах “сім’ї загального права” роль шлюбного договору відіграє інститут довірної власності (траст). [4]

Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Зазвичай для нього обов’язковою є присутність обох сторін і нотаріальне посвідченя їхніх підписів (ст. 1410 Цивільного зводу Німеччини). Інколи допускається присутність представників сторін (ст. 1294 Цивільного кодексу Франції). У державах, де відсутній лежальний режим майна, подружжя обов’язково укладає шлюбний контракт. [2]

ПРАВО НА УКЛАДЕННЯ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

1. Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подруж­жям.

2. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлю­бу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна пись­мова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нота­ріусом.

1. Стаття 92 СК розвиває положення статті 9 СК щодо дого­вірного регулювання сімейних відносин. Ідея договірного регулювання майнових відносин між подружжям визрівала давно, хоча громадська думка загалом не сприймала її. Вод­ночас беззастережне правило статті 22 КпШС — «майно, на­жите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю» — не влаштовувало багатьох.

У 1992 р. Кодекс про шлюб та сім’ю 1969 р. було доповнено статтею 27¹ «Право подружжя на укладення шлюбного конт­ракту». Однак ця стаття не вирішила проблеми, а лише роз­почала вирішення її, водночас вона була неоднозначно витлу­мачена, що стало додатковою перепоною на шляху її застосу­вання.

Порядок укладення шлюбного контракту, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. за № 457, остаточно заплутав ситуацію.

Глава «Шлюбний договір» забезпечує набагато повніше і точніше правове регулювання. Відбулася й українізація прав­ничої термінології: «договір», а не «контракт».

2. У статті 27¹ КпШС право на укладення шлюбного конт­ракту було надано особам, «які беруть шлюб». Отже, мова йшла про тих, хто подав заяву про реєстрацію шлюбу, тобто про наречених. Тому ті, які уже перебували у шлюбі, права укласти шлюбний контракт не мали. Право на укладення шлюбного договору у статті 92 СК надано не лише нареченим, а й тим, хто уже давно перебуває у шлюбі.

3. Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою (тоб­то у віці від 14 до 18 років), на укладення з нею шлюбного до­говору потрібна згода батьків або піклувальника. Батьки, піклувальник можуть протестувати як проти шлюбного дого­вору взагалі, так і проти його умов. Відмова батьків чи піклу­вальника дати згоду на укладення шлюбного договору може бути оскаржена до суду.

ЗМІСТ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обо­в’язки.

2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--