Реферат: Шлюбний договір 2

4. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

5. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

1. Частина перша цієї статті була зумовлена потребами су­дової практики. У численних спорах про поділ майна, при­дбаного за час шлюбу, фігурувала одна і та ж обставина: одна із сторін заявляла, що вклала у його придбання свої кошти чи кошти батьків, але не мала достатніх доказів на підтверджен­ня цієї обставини, або кошти, інші речі були подаровані на ве­сіллі не подружжю, а саме їй.

Для полегшення вирішення подібних конфліктів у шлюб­ному договорі може бути, наприклад, зафіксовано, що дружи­на передає на потреби сім’ї певну грошову суму. Ця обставина може бути використана в майбутньому як доказ при визна­ченні частки кожного із подружжя у майні, набутому за час шлюбу.

2. Основне призначення шлюбного договору дуже часто по­лягає у нівелюванні (скасуванні, пом’якшенні) положення статті 60 цього Кодексу, якою встановлене загальне правило: майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Беззастережна дія цього правила часто не відповідає інтересам підприємця, який є суб’єктом різно­манітних ризиків.

За допомогою шлюбного договору може бути знайдено справедливе вирішення проблеми. Таких рішень може бути кілька: вважати майно спільною частковою власністю, з ви­значенням для чоловіка, наприклад, 3/4, а для дружини — 1/4; вважати особистою власністю кожного те, що набуте за його доходи. Сторони можуть домовитися про виплату дру­жині грошової компенсації без виникнення у неї права на майно, придбане за час шлюбу задоход чоловіка. Сторони мо­жуть визначити наперед, яка частка у разі поділу належати­ме кожному з них і яка реальна річ кому буде передана.

3. Цей кодекс надає можливість обумовити у шлюбному до­говорі, що у помешканні подружжя будуть проживати батьки одного з них чи дитина від попереднього шлюбу.

4. Сторони можуть включити до договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, його використання для задоволення інтересів подружжя, дітей, інших членів сім’ї.

ВИЗНАЧЕННЯ У ШЛЮБНОМУ ДОГОВОРІ ПОРЯДКУ КОРИСТУВАННЯ ЖИТЛОМ

1. Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подруж­жя вселяється в житлове приміщення, яке належить дру­гому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть до­мовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.

2. Сторони можуть домовитися про проживання у жит­ловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їх­ньою спільною власністю, їхніх родичів.

1. Найбільш проблематичним при погіршенні подружніх стосунків є їхнє спільне проживання в одному помешканні.

За статтею 64 Житлового кодексу УРСР 1983 р. той, кого наймач вселив у помешкання як члена своєї сім’ї, зокрема дружина чи чоловік, має права на житло нарівні з наймачем, а тому «моя» квартира стає «нашою» без будь-яких застере­жень.

За статтею 156 ЖК члени сім’ї власника житлового будин­ку, квартири, які проживають разом з ним, користуються по­мешканням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не бу­ло іншої угоди про порядок користування ним.

Розірвання шлюбу не припиняє право колишньої дружини чи колишнього чоловіка на подальше проживання в помеш­канні. Це правило, про яке багато людей не знає, призводить до того, що один із подружжя часто жалкує, що знехтував мож­ливістю укладення шлюбного договору.

У шлюбному договорі може бути визначено порядок корис­тування, підстави виселення не лише щодо помешкання, яке є приватною власністю одного з подружжя, а й щодо помеш­кання державного чи кооперативного житлового фонду.

2. Сторони можуть домовитися про те, що з моменту посе­лення дружина чи чоловік не матиме самостійного права на житло і відповідно можуть бути виселені на вимогу наймача у будь-який час, а також про виплату тому, хто звільняє помеш­кання, грошової компенсації чи передачу іншого майна.

ВИЗНАЧЕННЯ У ШЛЮБНОМУ ДОГОВОРІ ПРАВА НА УТРИМАННЯ

1. Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та по­треби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.

2. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

3. Шлюбним договором може бути встановлена можли­вість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

1. Відповідно до статті 75 СК право на утримання виникає у того з подружжя, хто є непрацездатним і потребує мате­ріальної допомоги. У шлюбному договорі право на утримання може бути передбачене і для того, хто є працездатним, а та­кож право одного із подружжя на аліменти незалежно від йо­го матеріального стану. Водночас право на аліменти того, хто є працездатним, може бути обумовлене іншими додатковими обставинами: тривалістю спільного проживання, наявністю дітей, продовженням навчання тощо.

2. Якщо у шлюбному договорі визначено лише розмір аліментів, право на аліменти виникне за наявності загальних підстав, відповідно до статті 75 СК.

3. Сторони можуть домовитися про припинення права на утримання, з виплатою грошової компенсації, тобто про ви­плату своєрідного грошового відступного.

4. У статті 99 СК подані лише основні варіанти домовленос­ті про утримання.

Сторони можуть включити до шлюбного договору й інші умови. Однак у шлюбному договорі не може бути умови, за якою особа позбавляється того права на утримання, яке вона має за законом, або іншим чином порушуються її інтереси. Тому умова договору, за якою, наприклад, дружина буде ма­ти право на аліменти лише у разі перебування у шлюбі протя­гом не менше десяти років, не буде вважатися дійсною.

Отже, шлюбним договором не можна відібрати у дружини чи чоловіка того права на утримання, яке визначене законом, або змінити у гірший бік умови його виникнення чи здійснення.

5. У статті 99 СК встановлена спрощена процедура приму­сового виконання обов’язку по утриманню. Наділення нота­ріуса правом вчинення виконавчого напису на шлюбному до­говорі підтверджує ту обставину, що нотаріус є органом захи­сту сімейних прав особи.

ПРАВО НА ВІДМОВУ ВІД ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

1. Подружжя має право відмовитися від шлюбного дого­вору.

Права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про від­мову від нього.