Реферат: Соціальна система дії, взаємодії, конфлікти

Вихідним у визначенні соціальної системи є тлумачення її як «системи соціальної взаємодії множинності індивідів». Соціаль­ними взаємодіями є взаємозумовлені соціальні дії, пов'язані при­чинною залежністю, за якої дії одного суб'єкта є одночасно при­чиною і наслідком відповідних дій інших суб'єктів.

Отже, окремі соціальні дії є ланками системи, яка називається взаємодіями. У них кожна соціальна дія зумовлена попередніми і зумовлює наступну дію. Людина, спілкуючись з друзями, роди­ною, колегами, знайомими і незнайомими людьми, стає суб'єк­том соціальних взаємодій.

Соціальні взаємодії — це форма соціальних зв'язків, що реа­лізуються в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, здібнос­тями, уміннями, навичками та у взаємному впливі людей, соці­альних спільнот. Об'єктивною основою соціальної взаємодії є спільність чи розбіжність інтересів, близьких чи віддалених цілей,

поглядів. її посередниками, проміжними її ланками, наприклад у сфері праці, є знаряддя і предмети праці, матеріальні й духовні блага та досвід. Для позначення соціальної взаємодії в соціології використовується спеціальний термін «інтеракція». Інтеракція — динамічна взаємодія і співвідношення між двома чи більше пе­ремінними, коли величина одної перемінної впливає на величи­ну інших перемінних. Головна особливість соціальної взаємодії полягає в тім, що вона є процесом впливу індивідів один на од­ного. Інакше кажучи, у процесі взаємодії має місце вплив сві­домості, інтересів, потреб, поведінкових установок однієї лю­дини на іншу та навпаки. Соціальні взаємодії за формами прояву є складнішими за соціальні дії. До соціальних взаємодій належать окремі соціальні дії, статуси, ролі, відносини, симво­ли тощо.

Соціальна взаємодія відрізняється від дії зворотним зв'язком. Дія індивіда може бути спрямованою і не спрямованою на іншого індивіда. Тільки дію, спрямовану на іншу людину (а не на фізич­ний об'єкт), ту, яка породжує зворотну реакцію, слід кваліфіку­вати як соціальну взаємодію.

Отже, взаємодія двобічний процес обміну діями між: людьми.

Дії поділяються на такі види:

· фізичні (передавання книжки, написання листа);

· вербальні, чи словесні (образа, привітання);

· жести (усмішка, рукостискання);

· розумові (внутрішні міркування, роздуми).

Перші три види відповідають критеріям соціальних дій М. Ве­бера: вони усвідомлені, мотивовані, орієнтовані на іншого. До соці­альних взаємодій не входить останній вид дій (хіба що крім прямого передання думок телепатами). У цьому контексті соціальні взаємодії поділяються на фізичні, вербальні, жести.

Соціальні взаємодії здійснюються в різних сферах: економіч­ній, професійній, сімейно-родинній, демографічній, політичній, релігійній, територіально-поселенській.

Взаємодія є способом, за допомогою якого партнери узго­джують свої цілі й засоби їх досягнення, здійснюють розподіл дефіцитних ресурсів (дефіцитними вони стають, оскільки є обмеженими і тому не можуть бути поділені порівну між усі­ма) тощо.

Прийнято розрізняти такі форми взаємодій: кооперацію, кон­куренцію, суперництво і конфлікт.

Кооперація — це взаємодія індивідів чи груп, об'єднаних розв'язанням спільних завдань. Кооперація виникає там і тоді, де і коли стає очевидною перевага об'єднаних зусиль над індивіду­альними. Кооперація передбачає поділ праці.

Конкуренція — це нормативно регульований соціальний про­цес, в якому індивіди чи групи прямують до тієї самої мети, до­сягнення якої одними (на відміну від кооперації) вилучає інших. Конкуренція — це особливий тип боротьби, морально і юридич­но визнаної суспільством, метою якої є отримання певного зиску, прибутку, доступу до дефіцитних цінностей (грошей, популярно­сті, престижу, влади).

Суперництво — боротьба за суспільне (групове) визнання особистих досягнень і якостей.

Конфлікт (від лат. conflitus — зіткнення) — це будь-які ви­ди боротьби між спільнотами чи індивідами з метою досягнен­ня або утримання якихось об'єктивних цінностей (засобів виро­бництва, економічної позиції, статусу, влади тощо), підкорення, нейтралізації чи усунення дійсного або уявного суперника; чи­нення опору існуючим у суспільстві відносинам панування та підлеглості тощо. Основою розвитку конфлікту є зіткнення протилежних інтересів, цілей, поглядів, ідеологій між індивіда­ми, соціальними групами, намагання задовольнити власні ін­тереси за рахунок інтересів інших. Конфлікти можуть виникати і в кооперації, і в конкуренції. Змагання переходить у зіткнення, коли конкуренти намагаються перешкодити або усунути один одного від боротьби за володіння дефіцитними цінностями. Ко­ли рівні суперники, наприклад держави, змагаються за ринки збуту, за дефіцитні ресурси мирним способом — це конкурен­ція, а коли це відбувається за допомогою зброї, то виникає кон­флікт — війна.

Близьким до поняття «конфлікт», але не зовсім тотожним за змістом є поняття «ворожість». Ворожість — це радше психо­логічна установка, готовність до конфліктної поведінки.

Широке використання всіх цих термінів як фактичних синонімів пояснюється насамперед тим, що виокремити їх у «чистому» вигляді в поведінці людини чи соціальної групи практично неможливо. За будь-якого конфлікту ми завжди натрапляємо й на конкуренцію (су­перництво) когось із кимось і на ворожість до когось тощо.

Соціальні конфлікти бувають різними (див. рис.) та існують на різних суспільних рівнях. На макрорівні вони виникають на підставі об'єктивних суперечностей. На мікрорівні конфлікти зу­мовлені зіткненням групових чи особистих інтересів у процесі діяльності окремих індивідів, які додержуються різних ціннісних орієнтацій чи норм поведінки.

Класифікація конфліктів

Як уже зазначалося, індивіди є основою суспільства. Кожен з них має власні інтереси і прагне у своїх діях більшої свободи. Од­нак умовою ефективного функціонування суспільства є його ста­більність, котра забезпечується запровадженням єдиних норм, правил, принципів, законів соціальної поведінки, які певною мі­рою обмежують свободу дій окремих індивідів. У цьому полягає основна суперечність у взаємовідносинах індивіда й суспільства; вона властива будь-якому типу суспільства, і кожне суспільство вирішує її по-своєму. За тоталітарної системи особистий інтерес підпорядковувався суспільному, який у свою чергу ототожнювався не тільки із загальнодержавним, а часто навіть і з груповим. На­слідком стала деформація як особистих, так і суспільних інтересів. З демократизацією суспільства робиться спроба розв'язати цю суперечність розмежуванням цивільного права, що захищає ін­тереси особистості, її свободу, і державного права, яке захищає національно-державні інтереси, утворюючи відповідні інститути. Досить глибокими також є суперечності між структурою по­треб особистості, яка швидко змінюється, і схильною до стабіль­ності соціальною структурою суспільства. її складові — соціаль­ні інституції, ціннісно-нормативні системи — мають бути стій­кими, щоб забезпечити умови соціалізації особистості, засвоєння нею нагромадженого досвіду, знань. А потреби людей під впли­вом НТП, розвитку принципів плюралізму, демократизації суспі­льних відносин змінюються і кількісно, і якісно. Старі соціальні структури тиснуть на особистість, не дають їй змоги задовольни­ти нові потреби і цим викликають невдоволення, а воно може спонукати індивідів до активних дій.

Конфлікти на макрорівні часто проявляються в різноманітних формах класової боротьби, війнах, національно-визвольних ру­хах, політичних кризах тощо. Соціальний конфлікт може спри­чиняти різні наслідки: він або стає чинником прогресивного роз­витку суспільства, або породжує соціальний хаос.

Досвід радянського суспільства не сприяв формуванню куль­тури конфлікту. Тоталітарний режим, що мав один центр влади — державу, формував ставлення до конфлікту як до безсумнівно шкідливого явища незалежно від його суті та форми. У плюраліс­тичному модернізованому суспільстві конфлікт — це звичайне явище, і його розв'язують спеціальні інституції, які намагаються зняти напруження на ранніх стадіях конфлікту через компроміс, домовленість сторін, формування нової соціальної якості тощо. Держава втручається тільки тоді, коли конфлікт загрожує прямим насильством одних членів суспільства над іншими.

Природу конфліктів вивчали ще М. Вебер і Е. Дюркгейм. Нині заслуговує на особливу увагу концепція Р. Дарендорфа. Конфлікт Р. Дарендорф розглядає в контексті соціального, тобто тих функціональних та нормативних аспектів, які відбивають структуру людських цінностей. Будуючи концептуальну модель конфлікту, учений виокремлює три типи змінних:

К-во Просмотров: 170
Бесплатно скачать Реферат: Соціальна система дії, взаємодії, конфлікти