Реферат: Соціальна система дії, взаємодії, конфлікти

· вид суперечності;

· причина.

Під групою розуміють сукупності людей, реальні чи можливі взаємовідносини яких стосуються цілей, потреб і ресурсів. При­кладом можуть бути сім'ї, трудові колективи, класи, нації. Отже, конфліктуючими групами є об'єднання людей, які безпосеред­ньо чи опосередковано беруть участь у конфлікті і ставлять собі соціально значущі цілі.

Агентами конфлікту є:

· первинні групи, що безпосередньо конфліктують;

· вторинні групи, що підбурюють і розпалюють конфлікт, а самі намагаються не брати прямої участі в ньому, хоча згодом можуть і безпосередньо втягнутися в конфлікт, тобто перейти в первинну групу;

· треті сили—заінтересовані в успішному розв'язанні конфлікту. Дуже важливою в усіх типах конфліктів є сутність, соціальна

· значущість суперечностей, які спричинили конфлікт. Саме це ви­значає ставлення сторін до конфлікту, ступінь його запеклості й непримиренності.

Можливі різні варіанти поведінки сторін у конфлікті:

· досягнення мети за рахунок іншої групи, а отже, посилення конфлікту;

· підпорядкування іншій групі, що трохи послаблює, але не розв'язує конфлікт;

· зовні мирне завершення конфлікту, але зі збереженням зони агресивності, що загрожуватиме відновленням конфлікту будь-якої хвилини;

· активна співпраця для розробки рішення, що повністю задо­вольнило б обидві сторони.

Велике значення має аналіз причин конфліктів. Учені виокрем­люють три види таких причин:

1) створення умов, що посилюють чи заохочують ворожнечу між індивідами (групами);

2) агресивні настанови, що безпосередньо призводять до кон­фліктної поведінки;

3) психологічні процеси, що призводять до взаємного войов­ничого неприйняття групових (особистісних) соціальних, ідеоло­гічних, культурних, релігійних та інших цінностей.

Сприятливими умовами для розгортання конфлікту є також структурна диференціація, особистісні відмінності, порушення нормальних комунікативних структур, деціфит ресурсів, ідеоло­гічні суперечки, потяг до соціального домінування тощо.

Остання умова з давніх-давен цікавила всіх дослідників люд­ського суспільства. З наявного в будь-якому суспільстві нестрим­ного прагнення окремих особистостей чи соціальних груп до со­ціального домінування вчені зробили такі висновки:

· людські істоти від природи схильні формувати соціальну ієрархію і боротися за пріоритетні позиції в ній;

· будь-якій ієрархії соціального домінування завжди при­таманна певна міра внутрішнього напруження, а тому в суспі­льстві завжди будуть незадоволені цією ієрархією, котрі нама­гатимуться її змінити;

· природна схильність до соціального домінування змушує людей конкурувати за право посісти ліпшу позицію безпосеред­ньо в соціальних організаціях;

· дії для досягнення соціального домінування можуть при­звести до соціального конфлікту.

Дія чи протидія в соціальному конфлікті ґрунтується на здат­ності та бажанні його учасників використовувати силу. Сила — це статус, кошти, союзники. Усе те, що допомагає індивідам реа­лізувати їхні цілі, уможливлює втручання в дії інших людей, є потенційним ресурсом. Це соціальні навички індивідів, особлива привабливість, можливість контролю за заохочуваннями й пока­раннями, уміння переконувати тощо.

У розвитку конфлікту розрізняють такі стадії — передконфліктну, конфліктну і післяконфліктну. Треба завжди мати на увазі, що соціальний конфлікт, хоч як вдало його було б розв'язано, завжди залишає після себе певні соціально-психо­логічні наслідки, впливаючи насамперед на структуру й ефек­тивність функціонування спільноти, у межах якої цей конфлікт сформувався.

Соціальні конфлікти виконують такі функції:

· сигнальну, тобто таку, що сповіщає про якісь негативні явища;

· інноваційно-творчу, яка полягає в подоланні перешкод на шляху економічного, соціального та духовного розвитку;

· інформативну, оскільки в процесі конфлікту обидві його сторони намагаються здобути якнайповнішу інформацію одна про одну, що дасть їм змогу найімовірніше передбачити страте­гію й тактику супротивника.