Реферат: Соціальні інститути, їх види і функції

· нормативно-орієнтувальні, що здійснюють морально-етич­ну орієнтацію поведінки індивідів, утверджують у суспільстві за­гальнолюдські цінності, спеціальні кодекси та етику поведінки;

· нормативно-регулювальні, що здійснюють регулювання по­ведінки на основі норм, правил, спеціальних приписів, закріпле­них у юридичних та адміністративних актах. Гарантом їх вико­нання є держава, її представницькі органи, зокрема адміністрації установ, підприємств тощо;

· церемоніально-символічні та ситуаційно-конвенційні, що визначають правила взаємної поведінки, регламентують способи обміну інформацією, комунікативні форми неофіційної суборди­нації (звернення, привітання, схвалення/несхвалення тощо).

Визначення ролі соціальних інститутів у соціальних змінах і розвитку можна звести до таких двох взаємозв'язаних дій:

1) забезпечення переходу до якісно нового стану соціальної системи, її прогресивного розвитку;

2) руйнування соціальної системи чи принаймні її дезорга­нізація.

Інституціональний аналіз дає змогу з'ясувати причини негатив­них явищ, що зумовлюють соціальну дезорганізацію та кризові явища в суспільстві. Ключовим моментом у розвитку процесів дезорганізації є руйнування соціальних інститутів, що створює ситуацію, яку Е. Дюркгейм назвав аномією, — коли індивіди не можуть інтегруватися в основні інститути суспільства і не ви­знають найбільш значущих соціальних норм.

Аномія характеризується втратою соціальними інститутами мети діяльності, послабленням нормального регулювання пове­дінки людини в головних сферах життєдіяльності; втратою чіт­кого визначення соціальних норм, послабленням механізму со­ціального контролю, зростанням соціального напруження. А це означає, що діяльність соціальних інститутів набуває дисфункціонального характеру, перестає задовольняти потреби суспіль­ства, нові умови його життєдіяльності. Отже, головним агентом соціальних змін є соціальні інститути, а не соціальні групи і класи, як уважають марксисти. Річ у тім, що класи (коли не йдеться про політичну революцію) можуть впливати на хід су­спільного розвитку лише через інституціоналізовані форми ді­яльності, які спрямовуються й координуються в межах певних ціннісно-нормативних комплексів. Тобто соціальний розвиток суспільства відбувається через розвиток самих соціальних інститутів і налагодження регламентованих соціальних зв'язків. Що більш інституціалізованим є суспільство, то більші можли­вості воно надає для прогресивного розвитку.

Інституціалізація — це процес виникнення стабільних взір­ців соціальної взаємодії, що ґрунтується на формалізованих нор­мах, правилах, законах, звичаях, ритуалах; приведення їх у сис­тему, здатну прогнозувати соціальну поведінку в певних соціаль­них ролях — батьків, службовців, священиків тощо. Інакше ка­жучи, інституціалізація — це заміна спонтанної поведінки на пе­редбачувану, котра очікується й регулюється.

Інституціалізація — тривалий та складний процес. її ознаками є:

· оформлення соціальної групи, для якої певна діяльність стає професійною;

· зміна якості самої діяльності, яка стає ролевою, цілеспря­мованою, ієрархічною;

· поява спеціальних закладів, у яких відбувається ця діяль­ність;

· виникнення регулюючих її норм, що в міру розвитку профе­сійної діяльності розділяються на моральні та правові.

Інституціалізація проявляється у формуванні певної ідеоло­гії, яка є підґрунтям для створення зразків поведінки, ритуа­лів, символів і надає організації та її цілям характеру суспіль­ної місії.

Зрілість суспільства визначається різноманітністю соціальних інститутів, їх розвиненістю, здатністю задовольняти різноманітні потреби індивідів, соціальних спільнот.

Розвиток соціальних інститутів відбувається двома способами:

· виникнення нових соціальних інститутів. Так, в Україні в процесі становлення державності створюються такі важливі соці­альні інститути, як освіта, наука, армія, дипломатія тощо;

· удосконалення вже існуючих соціальних інститутів, по­глиблення спеціалізації їхніх функцій, відокремлення від них но­вих соціальних інститутів. Так, із загальної судової системи на­роджується Конституційний суд України, з'являється незалежний інститут слідства тощо.

Намагаючись задовольнити свої потреби, люди шукають за­соби це зробити. У процесі суспільної практики виникають певні шаблони, взірці поведінки, які згодом підтримуються громадсь­кою думкою і закріплюються законом. Так, працюючи в бізнесі, люди, прагнучи задовольнити потребу в нагромадженні коштів та позиках, створили банки, які згодом виокремилися з бізнесу в самостійний інститут.

Найбільш важливими соціальними інститутами сучасного су­спільства є:

· економічні, що регулюють соціальні зв'язки в господарській сфері, забезпечують процес виробництва, виконують норматив­но-розподільну функцію, розподіляючи та перерозподіляючи ма­теріальні блага чи їх еквіваленти. Вони формують економічний потенціал суспільства, підтримують стійкість його соціальної структури, розмежовують організації і професійно-статусні групи за способами і якістю споживання, за типами способу життя;

· політичні, що регулюють соціальні зв'язки з приводу вико­ристання влади, її здійснення та розподілу. Політичні інститути встановлюють і підтримують політичну владу соціальної групи, що домінує в суспільстві, забезпечують відтворення і стійке збе­реження ідеологічних цінностей;

· культури та соціалізації, діяльність яких зв'язана з розвит­ком і поширенням культури, соціалізацією особистості, засвоєн­ням нею соціальних цінностей. Соціокультурні інститути засво­юють, а потім відтворюють культурні та соціальні цінності, на­громаджувані в процесі соціальної діяльності, залучають індиві­дів до певних субкультур, а також регулюють їх соціалізацію че­рез засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки, за­хист відповідних цінностей і норм.

Одним з найважливіших соціокультурних інститутів є сім'я. Його діяльність, відносини між батьками та дітьми, методи вихо­вання тощо визначаються системою правових та інших соціаль­них норм. Поруч із цим інститутом функціонують соціокультурні інститути освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, культурно-виховні та ін.

Дещо виокремлюється тотальний інститут, що характери­зується, за Е. Гофманом, соціальною обмеженістю контактів з рештою суспільства, неподоланною дистанцією між різними соціальними ролями, формалізованим, жорстко контрольованим розпорядком життя. Це виправні колонії, військові табори, спецлікарні, монастирі тощо.

Усі соціальні інститути у своїй діяльності взаємозв'язані. Так, організація виробництва забезпечує сімейні потреби в квартирах, одязі, продуктах харчування; державна політика визначає перс­пективи розвитку освіти; торгівля враховує запити споживача, релігія впливає на розвиток освіти і діяльність державних уста­нов тощо.

Аналіз численних взаємозв'язків інститутів може пояснити, чому вони не можуть повністю контролювати поведінку своїх членів, забезпечуючи сумісність їх дій з інституційними норма­ми. Так, вузівська програма одна для всіх студентів вузу, але не­однаково всіма засвоюється. Інтереси студентів формувалися, починаючи з дитинства, — у сім'ї, дитсадку, школі. У юнаків і дівчат, які змалку розвивали свої розумові здібності, більшою мі­рою сформувалися інтелектуальні інтереси проти тієї молоді, що віддавала перевагу перегляду розважальних телепередач та чи­танню легковажної літератури.

Потреба гармонізувати систему ролей, що їх приписано інди­віду різними інститутами, може задовольнятися домовленостями між інститутами. Ураховуючи важливість певних інститутів у су­спільному житті, інші інститути намагаються контролювати їхню діяльність. Наприклад, у будь-якій цивілізованій країні відносини між окремими інститутами промисловості й торгівлі регулюють­ся державою за допомогою податків.