Реферат: Соціальні інститути, їх види і функції

Інституційні ролі можуть конфліктувати через належність особистості, що їх виконує, до різних інститутів. Наприклад, ро­лі, зв'язані з орієнтацією на професійну кар'єру і на сім'ю. Тут має місце зіткнення норм і правил кількох соціальних інститутів. При цьому кожен інститут намагається якомога більше «відлучи­ти» своїх індивідів від виконання ролей інших інститутів, «втяг­нути» членів їх сімей до сфери своєї діяльності, щоб на них впливали єдині інституційні норми.

Між інститутами існує залежність; зміни в одному інституті, як правило, спричинюються до змін в інших. Проте це не озна­чає, що бракує інституційної автономії. Кожен з інститутів нама­гається зберегти недоторканними свої інституційні норми, пра­вила, кодекси та ідеологію. Соціальний порядок може бути забез­печений лише вдалим поєднанням взаємодії інститутів і збере­женням ними незалежності стосовно один одного.

У всіх складних суспільствах інститути потребують постійної організаційної підтримки, посилення ідеології, системи норм і правил, на які вони спираються. Це можуть забезпечити такі ро­леві групи членів інституту, як бюрократи, що стежать за інституційною поведінкою, та інтелектуали, які коментують і пояс­нюють ідеологію, норми і правила соціальних інститутів, а також соціальний розвиток суспільства в часових проміжках, котрі від­повідають інституційним нормам.

Наприклад, інтелектуали, які керуються інтересами комуніс­тичних політичних інститутів, намагаються довести, що сучасна історія розвивається згідно з передбаченнями К. Маркса і В. Леніна. Водночас інтелектуали, що обстоюють інтереси полі­тичних інститутів США, Західної Європи, доводять, що історія базується на розвитку ідей вільного підприємництва й демократії. При цьому лідери інститутів розуміють, що інтелектуали, вивча­ючи базові основи підтримуваної ними ідеології, можуть виявити не тільки її переваги, а й вади і почнуть розвивати конкурентну ідеологію, яка більше відповідає вимогам часу. У цьому разі ін­телектуали стають революційно налаштованими і намагаються реконструювати традиційні інститути. Саме тому за побудови то­талітарних інститутів їх прагнуть ізолювати від дій інтелектуалів. Така ситуація спостерігалась у Китаї в 1966 р., у СРСР — у перед­воєнні роки. Загалом історія свідчить, що будь-яка влада, що ґрунтується на вірі в здібності вождя (харизматична влада), а також влада насильницька, недемократична, намагається відмежуватися від інтелектуалів або повністю їх підкорити своєму впливові.

Таким чином, інтелектуали виконують подвійну роль: з од­ного боку, вони є корисними, бо можуть ерудовано захистити інституційні цінності, повагу до інституту, а з іншого — небез­печними, бо в пошуках істини здатні стати ворогами цього ін­ституту.

Література

1. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма // Вебер М. Из­бранные произведения. — М., 1990.

2. Войтович С. О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, влас­ність—К., 1998.

3. Гидденс Э. Социология // Социс. — 1994. — № 2.

4. Давыдов Ю. К. История теоретической социологии. Введение // Со­цис. — 1991. — № 11.

5. Оссовсъкий В. Соціальна організація та соціальна інституція // Соці­ологія: теорія, метод, маркетинг. — 1998. — № 3.

6. Смелзер Н. Социология. — М., 1997.