Реферат: Соціально-трудові відносини як система

Економіка праці

Тема:

"Соціально-трудові відносини як система"

1. Історія формування, поняття та зміст соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносини – це відносини між робітником, роботодавцем та державою в ході використання праці та її результатів, спрямовані на задоволення соціальних потреб кожного з учасників цих відносин.

Взаємовідносини між робітниками та роботодавцями є однією з гострих проблем в будь-які часи. Питання соціальної стабільності в повному обсязі не вирішені ні в одній країні світу. Але рівень соціально-трудових відносин в них не однаковий. На сучасному етапі економічного розвитку проходить період всесвітніх динамічних соціальних перетворень. Більшість вчених прийшла до висновку, що потрібні нові підходи до вирішення соціально-трудових проблем, бо без цього можливі негативні явища у всіх сферах життєдіяльності країн, в тому числі й в економіці. Проблему ускладнює те, що ці негативні явища не будуть обмежені лише кордонами країни, в якій виникли. Тому розв’язання соціальних проблем в кожній державі, а звідси і в кожній організації – загальносвітовий обов’язок. Особливо гостро це питання постає перед країнами, що мають перехідну економіку, до яких належить і Україна.

Всі процеси перетворення соціально-трудових відносин в Україні проходять спонтанно, що приводить до їх розрізненості, відокремленості, запізненості в часі. Реформи мають суто економічний характер, що стримує розвиток соціально-трудових відносин. Держава вже не в повному обсязі регламентує соціально-трудові відносини, тоді як інші чинники впливу на них ще не встигли почати працювати на повну потужність. Особливо це відноситься до соціального партнерства. Тому можна підкреслити, що головні проблеми в соціально-трудовій сфері сконцентровані на базовому рівні – на рівні підприємств та організацій.

Та необхідно відмітити й ті позитивні зміни, що все ж таки відбулися в соціально-трудовій сфері:

1. Роздержавлення, ліквідація монополії держави на використання робочої сили в результаті виникнення різноманіття форм власності й господарювання.

2. Усунення правових обмежень мобільності робочої сили.

3. Підвищення гнучкості ринку праці.

4. Нові можливості щодо вибору форм та видів трудової діяльності.

5. Підвищення особистої відповідальності за свій добробут кожної людини та організації, відживання утриманських настроїв, соціального інфантилізму.

6. Посилення турботи з боку найманих працівників щодо підтримання та підвищення своєї конкурентоспроможності на ринку праці.

7. Формування готовності до більш продуктивної та інтенсивної праці під впливом зростання конкуренції між найманими працівниками за робочі місця.

8. Формування більш активної поведінки працівників як реакція на розширення пропозиції товарів та послуг, що сприяє бажанню підвищувати доходи.

Отже, одним з головних питань сучасного розвитку України є створення соціально орієнтованої ринкової економіки. Це вимагає від держави невід'ємної законодавчої та виконавчої підтримки соціальних прав людини: гарантованого мінімального доходу, необхідної кількості робочих місць, довжини робочого дня, захисту від безробіття, пенсійного забезпечення, забезпечення освіти, житлових умов, відпочинку, охорони материнства та дитинства, інших прав та гарантій. На розв'язання цього питання спрямована соціальна політика держави. При цьому не можна вважати, що проблеми соціального захисту відносяться лише до малозабезпечених верст населення. Гарантій цього потребує кожна людина. Наприклад, на пенсійне забезпечення, виплати в разі безробіття, медичну допомогу розраховує кожен громадянин незалежно від займаної посади. Проте, в сучасних умовах соціальна сфера є найменш захищеною в планах діяльності підприємств та організацій. Саме за її рахунок проходить економія коштів.

Економічний стан в Україні вимагає нових, більш ефективних механізмів розробки та реалізації соціальної політики як чинників значного підвищення результативності праці робітників, особистої відповідальності громадян за свій матеріальний стан. Для цього використовується соціальне управління. Під ним розуміють регулювання соціальних процесів та явищ, що протікають в соціальній сфері керованої системи. При цьому є функції, що властиві лише цьому виду діяльності – зміни в умовах життєдіяльності людей; формування та розвиток соціальних якостей людини; формування, функціонування та розвиток соціальних систем, до яких відносять трудові та суспільні організації.

Управлінська діяльність звичайно розподіляється на декілька складових: економічну, технологічну та соціальну. Можна виділити ще декілька елементів, але особливістю розподілу в кожному випадку зостанеться відокремленість цих складових між собою в практичній діяльності. В переважній більшості організацій функції соціального управління розподіляють між підрозділами без взаємоузгодження. Тому важливо посилити узгодженість управлінської діяльності в цьому напрямку взагалі. Метою такої діяльності має бути посилення соціальної орієнтації праці.

Соціально-трудові відносини є складовою частиною соціального управління. Це об'єктивно існуючі взаємозв'язки й взаємовідношення між індивідуумами та їх групами в процесах, що обумовлені трудовою діяльністю та спрямовані на врегулювання якості трудового життя. Вони характеризують економічні, соціальні та психологічні аспекти вищезгаданих взаємозв'язків, а також правові аспекти цього питання.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--