Реферат: Соціально-трудові відносини як система

Суб'єктами соціально-трудових відносин є:

– наймані працівники (як індивідууми, як члени певних груп, колективів);

– роботодавці (як окремі особистості, члени групи, певна організація);

– держава (суспільство).

При цьому, участь у будь-яких соціально-трудових відносинах сприяє прискоренню усвідомлення особистістю свого місця в цих відносинах, ідентифікації себе як одного з суб'єктів вказаних відносин.

Наприклад, робітник хімічної промисловості при створенні відповідних умов на робочому місці відчуває себе особистістю, при аналізі розмірів оплати праці – складовою хімічного підприємства з правом на підвищену оплату праці за погіршені її умови, а при оцінці сплачених податків – членом суспільства, що формує державний добробут. На базі комплексної ідентифікації особистості, відношення до всіх трьох суб'єктів господарювання одночасно, створюються алгоритми, форми, способи дії особистості.

Парадоксом соціально-трудових відносин є потреба в компромісній відмові кожного з учасників соціально-трудових відносин від своїх переваг на користь іншої сторони: робітник прикладає зусилля на виконання визначених вимог до результатів своєї діяльності, підприємство витрачає кошти на створення відповідних умов праці, держава спрямовує кошти на підтримку тих, хто не зайнятий в даний момент корисною працею. І тільки за цих умов кожен з учасників соціально-трудових відносин виграє.

Можна сказати, що соціально-трудові відносини – це відносини між робітником, роботодавцем та державою в ході використання праці та її результатів, спрямовані на вдоволення соціальних потреб кожного з учасників цих відносин

При встановленні соціально-трудових відносин, як і при використанні інших категорій, пов'язаних з соціальною сферою, стає питання про справедливість. З одного боку, соціально-трудові відносини справедливі до кожного з їх суб'єктів, бо захищають їх права, з другого – несправедливі, бо за допомогою певних обов'язків вимагають ряду витрат, як матеріальних, так і моральних.

Ще одним чинником значущості поліпшення соціально-трудових відносин є особливості національного розвитку. На протязі багатьох років етапу соціалістичного розвитку України її громадяни звикли, що їх достаток більш як на половину складається з соціальних виплат, наданих послуг соціальної сфери різноманітних організацій (безкоштовні путівки, лікування, дитячі заклади та ін.). Консерватизм робітників, або їх споживницьке ставлення до праці, роботодавців та держави змушують їх і зараз чекати соціальних пільг. Тому наявність цих складових на окремих підприємствах та в організаціях стримує переміщення робочої сили не залежно від рівня оплати праці. Вплив цього фактору викликає збільшення кількості малозабезпечених верств населення, тобто вимагає підвищення соціального забезпечення цих людей з боку держави, негативно впливає на розвиток організацій.

Але крайні кроки в цьому напрямку – майже повна ліквідація соціальних благ в організаціях – теж створює певні труднощі для робітників, знижує продуктивність праці, зацікавленість в закріплені спеціаліста на робочому місці. Отже, необхідно створювати оптимальну систему соціально-трудових відносин на кожному економічному рівні – від держави до робочого місця.

Погляди фахівців, що займаються проблемами праці на даному етапі розвитку економіки, при прогнозуванні розвитку соціально-трудових відносин в Україні сформували дві протилежні точки зору. Одні стверджують, що протиріччя між суб’єктами соціально-трудових відносин – постійні, глибокі та не можуть бути розв’язані ні при яких умовах, отже вирішити їх неможливо. Інші, навпаки, вважають процес вирішення соціально-трудових питань в Україні налагодженим та оптимальним. Обидві позиції, на наш погляд, не відповідають дійсності. Проблеми соціально-трудових відносин існують, проте, вони можуть бути вирішені при використанні накопиченого досвіду та постійного пошуку нових підходів до їх розв’язання.

В світовій практиці сформувалися декілька моделей відносин соціального партнерства в сфері праці:

1. Китайська – двосекторна модель, для якої характерна домінуюча роль централізованого адміністративного управління в державному секторі та лібералізація цих же відносин у приватному секторі;

2. Англосаксонська модель, особливістю якої є мінімізація втручання держави у відносини між робітником та роботодавцем;

3. Європейська модель, яка об’єднує потенціал впливової соціальної політики держави та соціального партнерства.

У вітчизняних умовах економічного та соціального розвитку неможливо використовувати жодну модель в чистому вигляді. Тому потрібно створити певний симбіоз цих моделей, вилучивши ті риси, що відповідають національним умовам, та додати ексклюзивні розробки вітчизняних науковців.

До умов, в яких в нашій країні розвиваються соціально-трудові відносини, треба в першу чергу віднести такі зовнішні чинники впливу на них, як світова політика та економіка; рівень розвитку суспільства; рівень розвитку науки, техніки, технології; географічне та адміністративне положення місцевості; галузь господарства, до якої належить організація, та інші. При цьому досить важко відрізнити зовнішні чинники від внутрішніх. Їх треба розглядати відносно суб’єктів соціально-трудових відносин.

Наприклад, державна політика для організацій та працівників буде зовнішнім чинником впливу на відносини, а для держави – внутрішнім. Тому до розгляду, аналізу та впливу на кожну ситуацію соціально-трудових відносин треба підходити окремо, індивідуально.

2. Система соціально-трудових відносин

Система соціально-трудових відносин включає такі взаємопов’язані елементи: суб’єкти, види, рівні, предмети, принципи і типи.

Розглянемо ці елементи більш докладно.

Як сказано вище, основними суб’єктами соціально-трудових відносин у ринковій економіці виступають:

- наймані працівники, об’єднання найманих працівників чи їхні органи;

- роботодавці, об’єднання роботодавців чи їхні органи;

- органи законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування від імені держави.

Суб’єкт соціально-трудових відносин – це юридична або фізична особа, яка володіє первинними або делегованими первинними носіями правами в соціально-трудових відносинах.

Найманий працівник – це громадянин, що уклав трудовий договір (контракт) з роботодавцем на проведення певної роботи у відповідності зі своїми здібностями, професійними якостями, індивідуальними можливостями, кваліфікацією та ін. Є декілька формулювань поняття «найманий працівник», але в будь-якому випадку воно повинне відповідати наступним вимогам:

1. Найманий робітник – це фізична особа, що перебуває в трудових відносинах з роботодавцем.