Реферат: Стародавні жартують

Легендарного Езопа, який, за припущенням, жив в VІ ст. до н.е. вважають основоположником такого жанру як байка. Вважають, що ця унікальна особистість написала близько 400 байок, за іншими відомостями – близько 650. Популярність жанру спричинилась до численних переробок, в яких і дійшли до нас Езопові байки. Тому неможливо встановити естетичну вартість Езопівських варіантів цих творів, а до літературної цінності переробок часто ставилися й скептично. Можливо, саме Анатоль Франс найрішучіше виступив на захист байок, через які йому відкрилася краса античної літератури. Про це він говорить в автобіографічній «Книзі мого приятеля»: «краса з’явилась перед ним в усій величній простоті, коли він (герой книги, власне, сам письменник) познайомився з Грецією. Не одразу це сталося. Спершу засмутили йому душу Езопові байки. Тлумачив їх горбатий учитель, горбатий тілом і душею… Учитель-горбань не був здатний ні на що, навіть на те, щоб пояснювати думки горбатого байкаря. До того ж ці жалюгідні, невеличкі, сухі байки, приписувані Езопові, дійшли до нас в обробці візантійського ченця, вузьколобого, з прикрашеним тонзурою порожнім черепом. У п’ятнадцять років я не знав походження цих байок і мало дбав, щоб дізнатися про це, але ставився до них точнісінько так, як ставлюся сьогодні» [3, с. 98].

Для літературної традиції Езоп – автор байок, фракієць, людина зі звичайною зовнішністю, в минулому – раб, проте в кращі часи своєї діяльності – вільний, співбесідник семи мудреців і підлесник царя Креза. Загинув у Дельфах через свою ворожнечу з Аполлоновими жрецями. Для народної традиції Езоп – жартівник і мудрець, фрігієць, виродок, раб безглуздого філософа, а потім – радник солідного царя, загинув у Дельфах через свою ворожнечу з богом Аполлоном. Народна традиція дійшла до нас у вигляді цілісної унікальної пам’ятки – «Життєписів Езопа», літературна традиція дійшла до нас лише у фрагментах. Тож історії з життя байкаря описують його як мудрого жартівника з оптимістичними поглядами на оточуючий світ:

Друг і ворог

Існує кілька легенд про перебування Езопа у філософа Ксанфа. Вражений мудрістю байкаря, Ксанф купив його на торгах. Запросивши якось гостей на бенкет, він наказав Езопові почастувати їх найкращими стравами.

Раб-мудрець купив кілька свинячих язиків і приготував їх.

– Чому ти приготував страви з язиків? – запитав Ксанф.

– А що може бути краще? – відповів той. – Адже язик єднає людей, він є ключем до знань, він вчить, переконує, наставляє.

Здивований Ксанф наказав Езопові приготувати наступного дня страву з найгірших продуктів, і знову Езоп почастував гостей свинячими язиками.

На запитання розгніваного Ксанфа він відповів:

– Але ж язик – найгірша у світі річ! Це причина усіх чвар, судових процесів, джерело воєн і міжусобиць.

Перехід з вантажем

Разом з іншими рабами Езопові було наказано зробити кількаденний перехід.

Езоп звернувся до хазяїна з проханням дати йому легшу корзину, бо він значно поступається силою перед іншими рабами.

– Вибери собі сам! – сказав хазяїн.

Езоп узяв найбільшу корзину з хлібом. Товариші сміялися з нього: він ледве дійшов до місця ночівлі.

Але наступного ранку йому було значно легше нести свою ношу – раби повечеряли й поснідали кількома хлібинами.

До місця призначення Езоп йшов майже з порожньою корзиною [2, с. 16].

Так як Езоп був рабом, але намагався заявити про свої права, він обрав для цього жанр байки. Її типовим зразком є «Вовк та Ягня». У ній розповідається про трагічну долю Ягняти.

Персонажі, сюжет мають реальний характер. Невибагливі події одного дня допомагають розкрити драматизм ситуації, що проектується на суспільство, в якому панують сваволя, жорстокість. Влада, сила виправдовують усе.

У байці всього дві постаті, вони тільки називаються, а потім дається опис розвитку дії. Скупо, лаконічно, просто. Конфлікт між тваринами вирішується на користь сильнішого, владного. Тлом для події служить річка, про яку тільки згадується, а опису не дається. Персонажі узагальнюються, типізуються. Читач розуміє, що Вовк – це не якась конкретна постать, це уособлення володарів, а Ягня – втілення народу. В образі Вовка розуміється тип зухвалої, нещадної, владної людини. Ягня символізує невпевненість, страх, схиляння перед силою, владою, рабську покірність.

Те, що вовк з’їв ягня, не зважаючи на його невинність, доводить, що навіть справедливий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду, тобто сила влади – безмежна.

Над нерозумними людьми Езоп жартує у байці «Крук та лисиця». Її сюжет наступний: Крук вкрав м’ясо і полетів на дерево, а Лисиця почала хвалити його, щоб Крук відреагував і випустив м’ясо на землю. Обмежена кількість персонажів дає можливість узагальнити в образах Крука та Лисиці певні суспільні риси. Образ Крука – це тип довірливої, недалекоглядної, простуватої людини, а в образі Лисиці знайшли втілення риси людини хитрої, корисливої, розумної, винахідливої. Автор не виступає на захист Крука, навпаки висміює його безглуздість.

Байка «Хліборобові діти» має два плани: реальний та морально-філософський. Реальний план становлять конкретні події: стосунки між дітьми хлібороба, між Хліборобом та його дітьми, дії батька, результати цих дій. Міркування батька, його неспокій щодо неблагополуччя в сім’ї, його розумне філософське рішення – морально-філософський план. На відміну від попередніх байок, тут діють люди – це символи мудрості, досвідченості, любові до дітей і водночас нерозважливості, відсутності душевної єдності. Особливістю байки є те, що в ній поряд із засудженням негативних людських рис уславлюються розум, досвід, позитивні якості людини. Ця байка просякнута впевненістю, оптимістичним настроєм, вірою в силу батьківської любові до дітей.

Байка «Мурашки і Цикада» розповідає про ставлення до праці. Персонажі цієї байки – комахи – найменші представники світу природи. Між персонажами виникає конфлікт, сутність якого в опозиції між тими, хто працює, і ледарями. Вирішується він не на користь Цикади, про що свідчать авторські симпатії: байкар явно на боці трударів, на це чітко вказує єдиний штрих – мурахи відповіли, сміючись. Вони мають право так учинити, вони заслужили це право своєю працею. У цій байці їдке засудження негативного: лінощів, безпорадності, поверхневого ставлення до життя. Морально-філософський план представлено в алегорії духовного життя людини: обмежена, сіра, зневажлива істота не здатна посісти гідне місце у світі.

Отже, ознайомившись із постаттю стародавнього байкаря Езопа, доходимо до висновку, що він був неабияким жартівником і, водночас, мудрим мислителем, адже висміюючи вади людей у своїх байках, він показував такі ситуації, яких варто уникати в житті, отож – був хорошим учителем.

А ось як сказав Федр про свого наставника і про жанр байки у пролозі до другої книги:

В Езопа вчіться, добрі люди.

Для того байка штрика під ребро,

Щоб виправлять людські заблуди