Теренцію належить шість п’єс. Його цікавлять родинні стосунки: як виховувати дітей, як поводити себе жінці, чоловікові у складних випадках сімейного життя. У комедії «Брати» Теренцій розповів історію двох братів, що виховувались по-різному. Молодший виріс на селі, старший – у місті. Молодшого виховує батько, який не потурає юнакові. Старший виріс у свого дядька Мікіона і був йому за сина. Дядько не знає, як догодити улюбленцеві. Добра душа Мікіон дорікає братові за суворість. Нехай хоч діти погуляють, якщо замолоду, через бідність, батько собі того не дозволяв. Мікіон проголошує гуманні педагогічні принципи: не примус, а любов. Він впевнений, що авторитету палицею не завоюєш. Дитина має не коритися, а робити все із власної волі [5, с. 191].

Коли юнаки захотіли одружитися, то їх обраниці були такими: одна з будинку розпусти, а інша вагітна. Однак до шлюбу стало дві щасливі пари, з метою хорошого подружнього життя. То хто ж був кращим вихованцем – батько чи Мікіон? Теренцій приходить до висновку, що не можна у всьому потурати дітям, але й не слід бути надто жорстоким: а життя батьків повинно бути взірцем для дітей.

Отож, Теренцій прагне, щоб усі були доброзичливими один до одного. Персонажі його комедій викликали не осуд, а прихильність.

Комедії Теренція були незвичними, вони не здобули популярності у сучасників, проте справили вплив на розвиток європейської драми, зокрема сентиментальної комедії.

Отже, творчість обох комедіографів Риму Теренція та Плавта зробила чималий внесок у світову літературу. Вони були майстрами слова, вдалими жартівниками над людськими вадами. Однак їхні манери написання значно відрізнялися. Так Плавт змальовував в комедіях чимало непристойних сцен, зображав блазнів, використовував непристойні жарти. Каскад каламбурів, трюків змушував глядача сміятися. А Теренцій пропагував доброту та лагідність між людьми, тож герої переважно сімейних сцен викликали прихильність. Комедії цього автора були веселими, позитивними та повчальними.

2.2 Федр та його творчість

Федр є класиком стародавньої байки. За походженням напівгрек, він уже з дитинства стикається з римською культурою і латинською мовою. Він уважав себе римлянином, до греків ставився зневажливо. Писав свої байки, як сам казав, для того, щоб Рим і в цій галузі поезії міг бути суперником Греції. Припускають, що працював Федр шкільним учителем і через це звернувся до жанру байки: у школі навчання починалося з читання та обговорення байок Езопа. Починаючи з 20-х років І ст., він випускає п’ять збірок «Езопових байок». До цього часу байка як самостійний жанр у римській літературі не була представлена, хоча письменники інколи вводили баєчні сюжети у свій виклад, зокрема – Горацій. Федр включає у збірники не тільки «байки», а й цікаві оповідання анекдотичного характеру, тому термін «байка» не слід розуміти в надто вузькому значенні [8, с. 42].

У байках Федра змальоване давньоримське суспільство, поділене на рабів і рабовласників. Раби у нього сміливі, а господарі жорстокі. В одній байці він навіть наважився висловити думку, що плоди праці повинні належати тим, хто працює («Бджоли і Трутні перед судом Оси»).

Особливо в перших двох збірках помітний елемент соціальної сатири, в них переважає традиційний тип байки про тварин. Спрямовані байки Федра проти «сильних світу цього». Віршовою формою творів байкаря є старовинний ямбічний розмір, який трохи відхиляється від грецького типу і вже почав виходити з ужитку у «високій» літературі, але був звичний для відвідувача римського театру.

Велику увагу в байках Федр приділяє моралі: вона, порівняно із сюжетом, розширена та емоційно насичена, займає головне місце; розповідна частина лише накреслює ситуацію або навіть стає необов’язковою. Федр прагне засуджувати багатих, повчати бідних. Основний пафос його творчості – моральний і демократичний [8, с. 43].

У багатьох творах Федра тематика є різноманітною: співробітництво із сильним неможливе («Корова, Коза, Вівця і Лев»); сутички між «сильними» приносять «слабким» нові страждання («Жаби, налякані бійкою биків»); єдина розрада в тому, що сила і багатство частіше призводять до небезпек, аніж бідність («Два мули і грабіжники»).

Написанням байки «Вовк та Ягня» Федр засуджує багатіїв, які користуються своєю силою, станом, місцем у суспільстві, щоб принижувати та пригнічувати беззахисних, бідних людей. Проте бунтарських настроїв у творі немає. Автор лише констатує ситуацію, дає їй визначення і, можливо, співчуває тим, хто протистоїть багатству, владі, силі. Він не вірить у те, що становище безправних стане кращим. Той епізод, що описує, як Вовк пив воду вгорі струмка, а Ягня внизу символізує ієрархію в суспільстві.

У короткій, лаконічній байці «Шуліка і Голуби» змальовується пташиний світ. Як і в людському суспільстві, тут одні намагаються жити за рахунок інших. Шуліка – хижак, сильний, самовпевнений, хитрий; обманом стає пташиним царем, щоби, здобувши владу, розправитися з Голубами, які теж мали бистрі крила, але були беззахисними і довірливими. Невпевнені, пасивні, вони шукають притулку та захисту у свого ворога. Безпорадність та звичка розраховувати не на власні сили, а на чиюсь підтримку, призводить Голубів до загибелі. Трагічна кінцівка, втім, не викликає болісного співчуття.

Мораль цієї байки полягає в тому, що не можна надміру довіряти людям, слід усе зважувати й перевіряти, інакше поплатишся найдорожчим – життям.

Байка Федра «Вівця, Пес та Вовк» повчає нас не наводити наклеп на інших людей, бо брехня рано чи пізно буде покарана. А в іншому творі байкаря «Лисиця і виноград» висміюється людина, яка, від неспроможності чогось досягти чи зробити, посилається на обставини.

Отже, Федр дуже красномовно жартує у своїх байках над різноманітними людськими вадами: лінню, брехливістю, надмірною довірливістю, а також засуджує владу, яка принижувала простих людей. Поет це робить досить тонко, використовуючи алегоричні образи тварин.

Розділ 3 Тонкий гумор латинських фразеологізмів

Латинські вислови і нині посідають помітне місце серед фразеологічних скарбів. Вони подолали відстані часу і простору і дарують людству золоті зерна народної мудрості, життєвого досвіду багатьох поколінь. У них виражені повчання і побажання нащадкам [9, с. 6].

Тож є латинські фразеологізми різного змісту – повчальні, спостережливі, влучно оцінюючі, жартівливі. Останні містять у собі не лише комічність, а й глибокий підтекст. Так наступними висловами стародавні стверджували, що усе передається по спадковості, генетично, походить одне від одного:

Quails avis, talis cantus. – Який птах, такий і спів [9, с. 139].

Quails mater, talis filia. – Яка мати, така й дочка [9, с. 139].

Qualis pater, talis filires. – Який батько, такий й син [9, с. 139].

Quails rex, talis grex. – Який владика, такі й піддані [9, с. 139].

Non procul a proprio stipite poma cadunt. – «Яблуко від яблуні недалеко відкотиться» [9, с. 115].

Також стародавня мудрість каже, що людина, яка вона б не була, шукає і, інколи підсвідомо, знаходить собі подібну:

Ambo meliores. – «Яке їхало, таке здибало» [9, с. 18].

У латинських фразеологізмах спостерігаємо і те, що люди в давнину серед усіх вад найбільше висміювали дурість:

Barba crascit, caput nescit. – Борода відростає, а голова нічого не знає [9, с. 28].

Asinus asinorum. – Осел з ослів (дурень з дурнів) [9, с. 29].

Laetificat stultum gtandis promissio multum. – Дурня дуже тішить велика обіцянка [9, с. 89].

Ab equis ad asinos. – З коней в осли [9, с. 10].