Хоч розповідь коротка й жартівлива,

Мета її ясна й правдива.

Важливий зміст, не прізвище митця.

Езопів дух я в байці зберігаю.

Коли й додам своє – гріха не маю:

Життя не викривля перо творця.

Прийми ласкавим серцем нас, читачу!

Короткістю тобі віддячу [6, с. 26].

1.3 Арістофан за мир у світі

Комедії Арістофана – найдавніші зразки комедійного жанру в літературах Європи. Але ми цінимо Арістофана не тільки як «батька комедії» (так назвав його Ф.Енгельс), не тільки як незрівнянного художника слова, але і як полум’яного агітатора за мир, як борця проти загарбницької війни [1, с. 5].

Усі комедії Арістофана (із 40 його п’єс до нас дійшло 11) пов’язані з актуальними проблемами, тож їхні герої – це нерідко політична карикатура на реальних осіб [5, с. 116].

У багатьох творах сюжети ледве намічені і побудовані з цілковитим нехтуванням зовнішньої правдоподібності, звичної для нас логіки. В них відсутні розвинуті і всебічно змальовані характери. В них часто не дотримуються елементарні вимоги благопристойності. Отож, вирує вир каламбурів, двозначностей, непристойностей. Перед нами світ «вивернутий навиворіт». А в цілому – незвичайне поєднання цирку, оперетки, огляду, комічного балету – що завгодно, тільки не те, що ми звикли називати комедією.

Так, на відміну від трагічних поетів, Арістофан не опрацьовував міфологічних сюжетів, хоча широко використовував казкові образи. Дія у творах Арістофана відбувається у двох планах: реалістичному й фантастичному. Хор, наприклад, складається із жаб («Жаби») або ос («Оси»), чи навіть із хмар (одноіменна комедія). Ми потрапляємо у фантастичне пташине місто («Птахи») або у царство мертвих, де нещодавно померлі відомі поети сперечаються, хто з них кращий («Жаби»). У комедії «Мир» герой сідлає жука й летить на Олімп. У комедії «Плутон» люди лікують бога. Проте ця фантасмагорія не заважала сучасникам сприймати твори Арістофана як правдиву й глибоку картину дійсності. Так, коли філософа Платона запитали, які книжки дають уявлення про життя Афін, він послався на комедії свого сучасника Аристофана [5, с. 117].

Сюжет в Арістофана, як правило, ледве окреслений. Головна частина комедії – агон (по-грецькому змагання). Стають на герць політичні діячі, відомі поети, навіть Правда з Кридою. Починається сварка-змагання. Драматурга навіть не цікавить глибоке розкриття характерів. Він весь у стихії політичних і філософських диспутів, суспільної та літературної боротьби.

В творах Арістофана поєднуються критика та своєрідна утопія, ненавитать до існуючих порядків і мрія про справедливість. Тут селяни втілюють здоровий глузд. Саме вони розв’язують складні державні, моральні, суспільні проблеми, яким присвячує поет комедію («Арханяни», «Плутон»).

Комедії Арістофана відображають процес розкладу афінської демократії. Поет нападає не на демократичні закони, а на спотворення їх. Особливе обурення викликають у нього демагоги. Народні вожді поступилися місцем нахабним політиканам, які обдурюють людей. Викриття демагогії – провідна тема творчості Арістофана. Він не побоявся виступити навіть проти всемогутнього Клеона – політичного діяча, який керував державою. Наприклад, у комедії «Вершники» поет показав Клеона в образі огидного пройдисвіта. Актори побоялися грати цю роль, тоді Арістофан, за давнім звичаєм, зіграв її сам [5, с. 119].

У своїх творах поет-драматург глузує з бовдурів, які нездатні керувати державою, і пропонує передати владу жінкам. Основною темою він визначає тему миру («Лісістрата»).

На привселюдний сміх вивів Арістофан славетних філософів, які навчають, як довести, що чорне – то біле. У комедії «Хмари» Арістофан змалював школу софістів, для яких наука – це засіб зробити кривду правдою… У школі «думання» за гроші навчають «здолати словом правого й неправого [5, с. 123]. Тож, головним аспектом твору є викриття софістів.

Отже, «батько комедії» Арістофан був відверто тенденційним поетом. Його твори наскрізь пройняті політикою, водночас вони відбивають невгамовний потяг життєлюбів – греків до веселощів під час народних свят.

У греків існував специфічний вислів: «Реготати, як боги». Сміх у комедії – те ж саме, що катарсис у трагедії [5, с. 121]. Тож Арістофан виступав на захист селян, правди та миру, і, завдяки надзвичайно розвиненому почуттю комічного, влучним жартам, поєднанню реального життя із фантастичною містикою він сміливо продемонстрував істину людського існування, у тогочасному суспільстві зокрема.

Розділ 2 Римські майстри слова жартують

2.1 Творчість комедіографів Риму – Плавта та Теренція

Плавт походив із бідної плебейської родини, тому, добре знаючи смаки римського плебсу, робив усе для того, щоб його комедії були загальнодоступними. Так, у своїх творах він широко вживає просторіччя, передає мову ремісників, вояків, кухарів…

Грубуваті дотепи, цинічні жарти, народний гумор Плавта із захопленням сприймалися римською публікою.

Плавт був плодовитим письменником. До наших часів дійшло 20 його комедій та ще уривки однієї. Плавт також переробляв грецькі п’єси для римської сцени. Він орієнтувався на нову аттічну комедію, проте трансформував грецькі оригінали відповідно до вподобань римських глядачів [5, с. 190].

У Плавта, як це було і в новій аттічній комедії, дію часто ведуть раби, чиї меткі витівки допомагають закоханим поєднатися.

У комедії «Псевдол» раб-дурисвіт допомагає хазяїнові визволити запродану македонському воїнові коханку. Винахідливий ошуканець Псевдол – рушійна сила всіх подій, геній інтриги.

У добу Плавта створювалася ідеологічна доктрина, за якою римляни вважалися вищими від інших народів. Та в п’єсах цього комедіографа римляни постають без офіційної доброчесності. Чоловік краде в дружини одяг, щоб подарувати його гетері, до якої збирається зі своїм параситом (нахлібником) пиячити. Ображена жінка скаржиться батькові. Проте старий визнає право чоловіка пиячити і мати гетеру, аби тільки той забезпечував дружину грішми і служницями (комедія «Близнята»). Юнак миролюбно погоджується віддати батькові на якийсь час свою коханку (комедія «Осли») тощо [5, с. 190].

Також Плавт глузує з бундючних вояків, пихатих, хвалькуватих, чванливих та недалеких. Розгорнуту характеристику такого «героя» знаходимо в комедії Плавта «хвальковитий воїн». Він вважав себе найхоробрішим і найпривабливішим красенем.

Плавт з обуренням пише про громадян, які спільну справу повертають собі на користь і грабують у всіх випадках крім одного: коли руки не дістають. Немає в світі мерзотників більших, ніж лихварі, – до цієї думки постійно повертається Плавт.

Характери комедіографа різноманітні: хижі й бридкі звідники, грубі вояки, завжди голодні підлабузники-парасити, сварливі жінки. Головними дійовими особами його комедій нерідко були раби – дотепні, енергійні, кмітливі. Зустрічаються парні ролі: раб-спритник і пришелепкуватий телепень. Раби-пройдисвіти розповідають про свої плани, скажімо, як пошити в дурні хвалька, дуже урочисто промовляють, як полководці та державні діячі.

Комедії Плавта мали заплутаний сюжет, тому глядачам спочатку розповідали зміст. Пролог у Плавта – не частина п’єси, а дійова особа. Пролог розказує про що буде вистава, жартує з глядачами, веде своєрідний конферанс. Безпосередньо до глядачів звертаються майже всі актори. Плавт не боявся підкреслити театральну умовність. Новітні митці чимало запозичили у нього через італійську комедію масок. Користуючись порівняно обмеженою кількістю прийомів, Плавт винаходить безліч комедійних ефектів. Він не гребує стусанами, але підноситься і до висот театральної майстерності. Каскад каламбурів, трюків, блискуча буфонада – Плавт писав так, щоб було смішно. Проте він не задовольнявся комікуванням. Сміх Плавта дошкуляв багатьом. Драматург не обходив соціальних тем. Його комедії були більш відомі, ніж комедії Арістофана, й мали великий вплив на європейський театр.