Arare bove et asieno. – Орати волом і ослом (робити щось безглузде) [9, с. 25].

Іншою не менш непривабливою рисою на думку стародавніх була жадібність.

Oculi avidiores sunt, quam venter. – Очі жадібніші, ніж живіт [9, с. 121].

Non vivimus, ut edamus, sed edimus, ut vivamus. – Ми не живемо, щоб їсти, а їмо, щоб жити [9, с. 116].

Також люди часто жартували над своєю ж балакучістю:

Latrante uno latrat statim et alter. – Коли один собака загавкає, зараз же і другий підхопить [9, с. 90].

Os garrulum intricat omnia. – Балакучий язик все змішає (переплутає) [9, с. 125].

Сміялися й над тим, як спиртне «розв’язує язик» людям:

Fecundi calices, quem non fecere disertum! – Повний келих! Кого ти не зробиш красномовним! [9, с. 60].

Часто, жартуючи над певною ситуацією, стародавні використовували назви тварин:

Asinus in tegilus. – Осел на даху (небачене) [9, с. 25].

Delphinum silvis sppingere. – Прималювати дельфіна до лісу (робити щось безглузде) [9, с. 45].

Cum mula peperit. – Коли мул родить (ніколи) [9, с. 41].

Aqvilam volare doces. – Учиш орла літати [9, с. 23].

Linguam caniam comedi. – Я з’їв собачий язик («собаку з’їв») [9, с. 44].

Римляни любили пунктуальність, тому запізнілих гостей вони вітали так:

Sero (tarde) venientiubus. – Тим, хто пізно приходить – кістки (залишки) [9, с. 157].

Отже, розглянувши латинські фразеологізми, ще раз переконуємось у їх глибинній мудрості. Найбільше люди жартували над власними недоліками: балакучістю, жадібністю, висміювали дурнів. А щось небачене, неможливе вони передавали рисами тварин.

Висновки

Дослідивши творчість давньогрецьких та римських майстрів слова слід зауважити, що Феокріта, у його ідиліях про життя пастухів, плетух, «маленьких людей» цікавила щирість і простодушність людей, однак він висміював їхню грубість на неосвіченість. Майстер сатири Лукіан переважно жартував над показною мудрістю, яка насправді була не чим іншим як хитрістю та зажерливістю, а також безглуздістю влади.

Езоп у своїх байках засуджував силу, жорстокість та сваволю влади. Для цього він створював алегоричні образи: Вовка (символізував владу), Ягняти (символізував рабську покірність). Людську дурість байкар висміював завдяки образу Крука – недалекоглядної, довірливої людини; хитрість – завдяки образу Лисиці – втілення риси людини хитрої, корисливої, розумної, винахідливої; ледачість – образу безглуздої Цикади.

«Батько комедії» Арістофан викриває в своїй творчості нахабних політиканів, виводить на привселюдний сміх славетних філософів, які навчають, як довести, що чорне – то біле, зробити кривду правдою.

Римський комедіограф Плавт висміює римлян як недосконалий народ з багатьма вадами – здолійкуватістю, бундючністю, не доброчесністю. Він майстерно викриває недосконале в «довершеному».

Комедіограф Теренцій, який став основоположником сентиментальної комедії, пропагував доброту та лагідність у стосунках між людьми, не висміюючи їхніх недоліків.

Байкар Федр красномовно жартує у своїх байках над різноманітними людськими вадами: лінню, брехливістю, надмірною довірливістю, а також засуджує владу, яка принижувала простих людей.

Також, розглянувши латинські фразеологізми, переконуємось, що найбільше люди жартували над власною балакучістю, жадібністю, дурістю.

Таким чином, визначивши основні риси людей, над якими жартували стародавні, ще раз переконуємось у тому, що люди залишаються такими, як були, незважаючи на те, що пройшли віки, суспільство має все ті ж вади. Тому варто читати твори стародавніх письменників, щоб на прикладі їхніх героїв не повторювати чужих помилок, ставати мудрішими.

Список використаних джерел

1. Арістофан. Комедії. – К.: «Дніпро», 1980. – С. 5.

2. Артемчук І. Літературні бувальщини // Педагогічна преса. – 1999. – № 8. – С. 16.

3. Езоп. Байки. Переклад із старогрецької. – К., 19961. – 184 с.