Реферат: Сучасний стан політичних процесів в Україні та їх особливості
Третя особливість політичного процесу України полягає у відсутності – домінуючою технологією узгодження інтересів залишається «телефонне» право – елементарних політичних традицій і політичної культури. Сформувати і прищепити такі традиції і культуру як у нової (найчастіше за назвою, але не за суттю) політичної еліти, так і в суспільній (масовій) свідомості за 8–10 років практично неможливо, тим більше в суспільстві, настільки поляризовано-розрізненому, яким традиційно є суспільство перехідного типу.
Так сталося, що в останні роки державний і олігархічний контроль ототожнюються: власно це витікає із природи нинішньої влади. А так як технології функціонування і управління політичною і економічною системами відрізняються – відрізняються і засоби досягнення відповідних політичних цілей. Така несистемність (цвяхи краще забивати молотком, а ніж праскою) – і призводить до появи нелегітимних або відверто брудних технологій при з`ясуванні інтересів як окремих індивідів так і груп індивідів.
Відповідно, розробка і впровадження у свідомість соціуму відносно єдиного, підтриманого основною частиною населення, напрямку формування і розвитку-розбудови демократичної (а судді хто?) держави стає надзавданням політичної системи.
І події політичного життя останніх трьох років тільки підкреслюють цю неспромогу. Запропоновані діючим режимом політперетворення – від квітневого 2000 року референдуму до триваючих обговорень політичної реформу – і є наслідками відсутності елементарних політичних традицій. Коли президент стверджує про необхідність переходу від президентсько-парламентської – забагато влади – форми правління, до парламентсько-президентської, навіть більш як за три роки так і не імплементував волю народу – з`являється більше питань, ніж відповідей. Про політичну культуру в такому сенсі – годі й говорити – достатньо подивитися будь які парламентські слухання.
Четверта особливість полягає в більш відкритій (прозорій і, як наслідок, зрозумілій і прогнозованій) зовнішній політиці, а ніж внутрішній. Ця особливість викликана таким:
– ментальність лідерів недемократичних держав формувалася в попередніх умовах – умовах монопольного панування однієї – і зовсім не важливо якої саме – ідеології, що і виробило звичку працювати в умовах відносно стабільної соціально-політичної злагоди, коли, з одного боку, думка керованих не відігравала ніякої ролі, а отже, не враховувалося, з іншого боку – так було простіше (з огляду, знову ж таки, ідеологічної зашореності й інтелектуальної обмеженості) керувати.
– перехід (спроба перейти) же до ринкових відносин спричинив різноманітні внутрішні інтереси індивідів і груп, узгодити які, через сформовані стереотипи мислення, політичні лідери просто не в змозі.
У той же час, стабільні, устояні правила-технології гри-поведінки більш (на певному історичному етапі) розвинутих держав більш зрозумілі і доступні мономислячим політичним лідерам.
Такий підхід (визначені права, які є стабільними і більш-менш рівними для всіх суб’єктів міжнародних відносин) дозволяє самостійно ініціювати різні міжнародні проекти – від створення політичних союзів до міжнародних союзів економічних і воєнних.
З цих позицій можна стверджувати, що ця особливість є своєрідною потенційною нішею-ресурсом для пошуку шляхів виходу з тяжкої соціально-політичної кризи будь-якої держави перехідного типу і, як наслідок, форсованого переходу (фундаментальної трансформації як політичної системи, так і Системи в цілому) до держави демократичного типу.
Але це – концептуальні – матричні підходи-погляди. Стосовно існуючого стану та з метою його певної корекції доцільно відзначити наступне:
– по-перше, згідно з результатами репрезентативного соціологічного опитування, проведеного Інститутом політичного моделювання, 89,7 відсотка опитаних вважають своїм головним ворогом інститути сучасної української державності та їх представників – тобто практично відверта і повна недовіра діючому режиму;
– по-друге, багатовекторність зовнішньої політики – яку інакше, як невизначеність державної політики в міжнародних відносинах: західний чи східний вибір-напрямок – не можливо і вважати – тобто розраховувати правлячий політичній еліті (системі) на підтримку народу, який ще не являє собою певну єдність-сукупність – націю у політичному розумінні.
Узагальнення за матричним підходом перших чотирьох особливостей політичного процесу сучасної України виявляє п`яту – враховуючи інтенсифікацію процесу глобалізації – майже найважливішу за значенням для вирішення проблем національної безпеки особливість.
З цього приводу треба зазначити наступне.
По-перше, закономірності цивілізаційних трансформаційних процесів початку ХХІ століття, вплив інформаційних перетворень на свідомість і підсвідомість індивідів і, як наслідок, на прискорену інтеграцію як на регіональному, так і міжнародному рівнях обумовлюють розробку і створення відповідних новітніх політичних технологій узгодження взаємодії акторів міжнародних відносин. Тобто серед глобальних проблем сучасності є проблема об’єктивного ускладнення структури міжнародних відносин, викликаних етнонаціональною дифузією – інформаційних носіїв найрізноманітніших ментальних особливостей-аспектів – цивілізації і, відповідно, проблема глобальної інформаційної безпеки.
Проблема глобальної інформаційної безпеки посідає особливе місце в структурі міжнародної інформаційної політики, визначає суперечність-невизначеність сучасного стану цивілізаційного розвитку, яка досягла такого ступеню, що виникає питання про загрозу існування цивілізації.
«Глобальна безпека як чинник міжнародних відносин, вплив якого має універсальний характер і врахування якого в діяльності міжнародного співтовариства та в зовнішній політиці окремих держав призводить до радикальних змін у поведінці акторів міжнародних відносин, до трансформації самої сутності проблеми безпеки після закінчення «холодної війни» і розпаду біполярної міжнародної системи, потребує концептуального перегляду принципів функціонування міжнародних та національних інститутів, що відповідають за безпеку, а також врахування в нових доктринах інформаційної складової міжнародного співробітництва.
Теоретичною базою концепції глобальної безпеки в інформаційну добу є теорії сталого миру, що орієнтують міжнародне співтовариство в умовах триваючого процесу глобалізації та розширення можливостей міжнародного співробітництва на попередження загрозливих конфліктних ситуацій на всіх рівнях – глобальному, регіональному і національному. Провідна ідея концепції – врахування всіх конструктивних ініціатив, філософських і політичних принципів, морально-етичних цінностей, релігійних і суспільних норм різних цивілізацій у забезпеченні існування і життєдіяльності людства».
По-друге, в політичній сфері інформаційні технології прискорюють процеси відкритості – зріст G – ступеню відкритості суспільства-системи, і, як наслідок, політика держав – незалежно від бажань правлячих політичних систем і блоків – стає більш прозорою. Чим обертається для політичної системи і держави взагалі, як санкціонований, так і несанкціонований зріст G – це вже інша проблема. Але «глобалізація інформаційних технологій спонукає появлення монополій і транснаціональних корпорацій, які, концентруючи матеріальні ресурси і владу, диктують свої умови ринку, формують інформаційну олігархію...», що призводить до утворення віртуальної олігархії. Вирішення проблеми монополії глобально-віртуального інформаційного рівня – це найближча перспектива у проблематиці міжнародних відносин.
По-третє, тотальне розповсюдження інформаційних технологій починає призводити до певної гуманітарної кризи – негативного впливу на духовний світ людей, через трансформацію базових засад-чинників моралі. Відповідно, з метою збереження державності, політична система повинна-змушена постійно – в динамічному режимі – забезпечувати існування-недоторканість основи держави – загальнонаціональну свідомість єдності спільноти. Тим більш, що сучасні засоби масової комунікації в політичній сфері становляться неперевершеним інструментом маніпулювання громадською думкою: вони дозволяють дестабілізувати політичну ситуацію, провокувати соціальні вибухи, формувати відповідний імідж політичних діячів. Для України сьогодення вельми і відверто показовими є відповідні події у вітчизняному інформаційному просторі, наприклад, «касетний скандал», «кольчужний скандал».
По-четверте, як свідчать відповідні дослідження інформаційного простору: «Сьогодні є факти, які свідчать про появу нової небезпечної тенденції, яка пов`язана із глобалізацією інформаційних технологій, а саме, інформаційного неоколоніалізму, який руйнує традиційні цінності локальних цивілізацій, замінюючи їх цінностями, яки притаманні суспільствам технологічно розвинутих країн, виправдовуючи насилля на геополітичній арені, формуючи умови для утворення інформаційних резервацій».
В умовах тотальної глобалізації об’єктом злочинності стає міжсередовищний інформаційний простір. І, як свідчить практика навіть найбільш розвинених країн, нейтралізувати антицивілізаційні наслідки дій кіберкриміналу в інформаційній сфері іноді практично неможливо.
Стосовно інформаційної безпеки держав перехідного типу – годі й говорити. Але в процесі трансформації держави цей фактор необхідно враховувати. Враховувати на найвищому рівні.
По-п’яте, на межі II-III тисячоліть виявлена наявність цілого спектру нових – інформаційних – загроз, джерела яких перебувають у віртуальному інформаційному просторі – тобто поза межами національних кордонів – і за своїми характеристиками-впливом переважають можливості відповідної протидії суверенних держав. «Інформаційна безпека сьогодні стала стратегічною категорією, складовою таких комплексних понять як "міжнародна безпека" і "національна безпека"». До цього ж ряду треба віднести і систему Echelon – засобів і технологій штучно-людського утворення інформаційних чорних дірок.
Дослідження цієї проблеми показали, що:
1.Глобальна інформатизація призвела до зміщення полів узгодження інтересів в віртуальний простір.
2.Віртуальний простір нівелює – робить певною мірою непрацездатним – вплив Конституції держави на свідомість соціуму.
3.Лідерство США в області високих технологій не дає підстави покладатися на світового лідера.