Реферат: Світова культура у другій половині ХХ століття
Бізнес зустрів контркультуру як черговий сплеск у розвитку запиту і відреагував випуском відповідних товарів: книг Маркса, футболок з портретами Че Гевари, вже протертими джинсами. За лічені роки контркультура стала комерціалізованою, її елементи інтегровані в загальну культуру: президент, банкір в джинсах стали нормальним явищем.
· Загальна комп’ютеризація і технократія культури.
Наприклад. У музиці з'явилась модель художньої творчості, відмінна від традиційної. Вона є одним з чинників масової культури: й популярні, й деякі елітарні музикальні твори тепер є доступними для широких верств населення. Мова йде про звичну тепер тиражовану звукокопію - платівку. Платівка з записом рок- або поп-музики не відтворює первісного оригіналу, як при репродукуванні творів традиційного мистецтва. А сама є "оригіналом", бо музика в ній не може бути виконана у житті, адже вона - результат численних записів, накладів, мікшування. Піонерами у цій сфері були легендарні "The Beatles", які після запису такого інноваційного альбому 1966 р. припинили гастролі та концерти через те, що не могли відтворити свою музику поза межами студії.
Окремі вчені заперечують таку загальну комп'ютеризацію культури, вмотивовуючи це тим, що вона призводить до загибелі гуманістичних ідеалів. Тут доречно згадати принцип компанії IBM "Машина повинна працювати, людина - думати".
· Розвиток двох нових видів художньої творчості - кінематографу та телебачення, які успішно конкурують з іншими мистецтвами за показником сили впливу на великі маси людей.
Наприклад. Після 1945 р. в інформаційному просторі США стався справжній бум. Газети відійшли на задній план, а інформаційний ринок авторитетно зайняло телебачення. Згідно рейтинговим даним 1996 року, кожного вечора 65% дорослого населення США дивились телевізійні новини, а з газет отримували виключно оперативну інформацію. У середині 90-х рр. новий інформаційний бум - глобалізація всесвітньої інтерактивної павутини, якою інформація поширюється значно швидше і дешевше за будь-який інший засіб зв'язку. Насьогодні (2001 рік) все частіше у випусках теленовин ведучі посилаються на інформацію з Інтернету.
· Поява багатомірної віртуальної реальності. Наркотик молоді 90-х: відеоігри, в яких людина переживає справжні емоції, при цьому ніяк не діючи у реальному світі.
· Відбувається інтенсивне оновлення виражальних засобів, художньої мови в архітектурі, літературі, живописі, музиці, театрі, балеті, кінематографіі.
АРХІТЕКТУРА
Архітектура другої половини ХХ ст. є врівноваженим симбіозом дихотомічних теорій, які згодні принаймі в одному: місто майбутнього не має нічого спільного з сформованими переважно в Середньовіччя європейськими містами.
Урбаністична теорія будівництва проголошує місто комбінацією хмарочосів в сполученні з вільними просторами зелених насаджень і складною сіткою транспортних артерій. Теорію створив найвидатніший архітектор минулого століття Ле Корбюзьє.
Дезурбаністи спираються на теорію Е. Хоуарда: будівництво невеличких міст-садів з вільним плануванням, громадським парком в центрі міста і розміщеними у зелені адміністративними будівлями і будівлями культурного призначення, з житловими будинками індивідуального плану, з не призначеним для забудівлі колом сільськогосподарських територій навкруги міста-сада. Подібні міста з населенням не більше 32 тис. чоловік мали утворювати групи навколо великого міста (але не більше 60 тис. чоловік).
Від дезурбаністичних проектів йде важливий принцип сучасного містобудівництва: ідея розділення пішоходних та транспортних потоків.
Найвпливовіший у 20-х рр. ХХ ст. архітектурний стиль функціоналізм (основоположник та ідеолог Вальтер Гропіус) залишив в світовій архітектурі нові типи житлових будинків (з двоповерховими квартирами, коридорного типу), плоскі покриття, економічні квартири з вбудованим обладнанням, раціональним плануванням інтер'єру.
Органічна архітектура Ф.-Л. Райта проповідує зв'язок з природою, звернення до людської індивідуальності ("у світі має бути стільки типів будівель, скільки індивідуумів"). Послідовники цього напряму протистоять нівелюючій стандартизації сучасного життя.
Починаючи з 1940-х рр. ці теорії варіюються і в чомусь переплітаються. Першим прикладом рішення проблеми розселення великих міст завдяки містам-супутникам став проект "Великого Лондона". Проект вісьми таких міст в радіусі 30-50 км від Лондона належить англійському архітектору Патрику Аберкромбі. Пізніше з'явились "Великий Париж", "Великий Нью-Йорк". Старі міста розвивались від центра до периферії з постійним зниженням густини населення до околиці. Зараз все частіш в центрі міста залишається адміністративний вузел.
ЛІТЕРАТУРА
У літературі виразно проявилась універсальність гуманізму ХХ століття. За умов поділу світу на "наших" та "ваших", більшість письменників шукає щось наднаціональне, певні загальнолюдські цінності.
Реалістична література другої половини XX ст. оперує найрізноманітнішими прийомами та засобами відтворення дійсності, їй характерні: використання притчових, алегоричних форм, філософічність, потяг до осмислення буття, соціально-політична та морально-психологічна актуальність.
У 50-х рр. письменників хвилюють моральні причини та наслідки для людства другої світової війни, антифашистська боротьба та Рух Опору (Курт Воннегут, Ельза Тріоле, Луї Арагон, Анна Зегерс, Генріх Белль); з'являється англійський антиколоніальний роман (Джеймс Олдрідж, Десмонд Стюарт).
Незадоволення молоді післявоєнною дійсністю - нестабільністю, невпевненістю, тривожністю знайшло відображення у творах "битників" - "розбитого покоління" У. Берроуза, А. Гінзберга, Д. Керуака (США); "розгніваних молодих людей" Дж. Уейна, Дж. Осборна, Дж. Брейна, К. Еміса (Англія).
Американський драматург-реаліст Артур Міллер у своїх творах ставить проблему відповідальності кожного за зло у світі. Страждання самотніх, почуваючи себе неповноцінними, поетичних натур в черствому і прагматичному оточенні зображено у п’єсах Теннессі Уїльямса.
В країнах Східної Європи літературний розвиток був підпорядкований ідеологічним настановам Комуністичної партії. В республіках СРСР переслідувалась і знищувалась національна культура. Проте найбільш цікаві письменники цього періоду спирались саме на національні традиції своїх народів О. Гончар, Ч. Айтматов, В. Распутін; за кордоном були відомі молоді поети Є. Євтушенко, А. Вознесенський.
60-70-ті рр. - розквіт "магічного реалізму", фантастична художня дійсність є засобом пізнання та відображення глибинного, прихованого смислу явищ реального життя (Гарсіа Маркес "Сто років самотності", Чингіз Айтматов "Бураний полустанок").
Захід майже одноголосно назвав перші дві третини ХХ ст. епохою модернистського мистецтва. Новітній етап у розвитку нереалістичних течій, що прийшовся на останню третину минулого століття назвали постмодернізмом. Цей термін вперше був ужитий у 1976 р. щодо архітектури, та згодом стало зрозуміло, що вся світова культура розвивається у цьому напрямі. Його суть полягає в стиранні кордонів між високим мистецтвом і китчем, наданню значення текстові в тексті: головне не "що" і не "про що" йдеться у творі, а "як" він "конструюється". Суто реалістичні письменники нічого або майже нічого не зробили для оновлення художньої мови прози ХХ ст.
Надзвичайної популярності після війни набув екзистенціалізм - течія модернізму. Гасло екзистенціалізму: "Нічого не вийде"; адже світ позбавлений здорового глузду, хаотичний і некерований, в ньому трагічно одинока людина шукає свободи крізь абсурдність буття. Найяскравіші представники напряму: Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Сімона де Бовуар (Франція), Айріс Мердок (Англія).
Бере витоки з філософії екзистенціалізму "театр абсурду", покликаний демонструвати трагічність людського існування, алогізм вчинків та слів персонажів, дегуманізацію людини та втрату нею моральної опори. Термін з'явився після паризьких прем’єр п'єс Е. Іонеско "Лиса співачка" та С. Беккета "Чекаючи на Годо".
Різновидом французької модерністської прози 50-60-х рр. став "неороман". На противагу традиційній романичній оповіді, він не має сюжетної чи композиційної завершеності, стверджує замкнену на собі особистість (Анрі Роб-Грійе, Наталі Саррот).
У 80-х рр. у літературі починає панувати іронічний, багатомірний, сповнений алюзій, віртуальних світів постмодернізм, який, вважають мистецтвознавці, бере початок від "Поминок по Фіннегану" Джеймса Джойса. Повоєнні письменники-постмодерністи: Хуліо Кортасар, Хорхе Луіс Борхес, пізній англомовний Володимир Набоков, Мілорад Павич, Умберто Еко.