Реферат: Творча спадщина Софії Русової Періоду еміграції

Курсова робота

З педагогіки на тему:

“Творча спадщина Софії Русової.

Періоду еміграції”

І. Зміст педагогічної діяльності і науково-публіцистичної творчості Софії Русової 1922-1940 рр.

1.1. Педагогічні пріоритети теоретичного доробку С.Руслової еміграційної доби.

1.1.1. Джерела і проблематика педагогічних творів.

1.2. Вихований потенціал праць, жіночої тематики.

ІІ. Внесок Софії Русової у розвиток української педагогічної думки 20-х – 30-х рр. ХХ ст.

2.1. С.Русова про теоретичні основи педагогіки.

2.2. Ідея нової української школи і національного виховання в еміграційному педагогічному доробку С.Русової.

І. Зміст педагогічної діяльності і науково-публіцистичної творчості

1.1. Педагогічні пріоритети теоретичного доробку С.Русової

еміграційної доби

1.1.1. Джерела і проблематика педагогічних творів

Як уже зазначалося, теоретичні надбання Софії Русової періоду еміграції представлені трьома основними групами праць. Чільне місце в них (за обсягом і кількістю) посідають твори педагогічної тематики, у яких вчена "сягнула творчого "акме" -найвищого рівня зрілості" [43, 2].

Така увага до педагогіки витікала передусім із національно-громадянських поглядів С.Русової на освіту як на головний обов'язок кожного свідомого українця, пояснювалася накопи­ченими у процесі освітньої діяльності на рідній землі величезним практичним досвідом і теоретичними відомостями та при­таманним їй прагненням постійно вдосконалювати педагогічні знання, переносити українську ідею з політичної площини в освітянську, в наукові теоретичні концепції та в практичні апробації.

Бібліографія педагогічних творів С.Русової 1920-х-1930-х pp. включає монографії та наукові розвідки, науково-популярні статті й рецензії, конспекти лекцій для студентів і дитячу "лек­туру", підручники і програми навчально-виховних курсів, вис­тупи на міжнародних педагогічних конгресах і з'їздах тощо. У них відображені погляди вченої практично на всі сторони освіти, школи і виховання з урахуванням новітніх педагогічних ідей, нових умов суспільного буття і тих уроків, яких українська гро­мадськість набула в 1917-1920 pp. - у час організаційної роботи в царині розбудови національного культурно-освітнього життя.

Аналіз джерельної бази дає змогу констатувати, що фе­номен С.Русової як одного з творців національної педагогічної концепції постав на ґрунті тісного поєднання народнопеда-гогічного досвіду і наукової педагогічної теорії. Так, із глибокої обізнаності вченої з народними традиціями духовно-морального, трудового, культурно-естетичного характеру виросли і знайш­ли відображення у працях ідеї гуманного ставлення до дітей ("Весна і діти", "Діточі малюнки", "1 листопада в українській гімназії в Ржевниці", "Теорія і практика дошкільного вихо­вання"), визначальної ролі рідної мови у навчанні та вихованні("Дещо зо сучасної педагогіки. (Про психологічні і педагогічні заперечення двомовносте)"), особливої навчально-виховної місії фольклору ("Дещо про український моральний тип: Де шукати його зразків?", "Казки Божени Нємцової", "Нові методи дош­кільного виховання", "Роля жінки в дошкільному вихованні").

Важливим джерелом педагогічної спадщини Софії Русової міжвоєнної доби виступає теоретичний доробок її попередників - вітчизняних освітніх діячів і зарубіжних педагогів минулого. Завдяки осмисленню основних положень творчості М.Драго-манова, Г.Сковороди, Т.Шевченка; Я.А.Коменського, Й.Г.Песталоцці, Ж.Ж.Руссо, Ф.Фребеля ще на рідних теренах з'явилися такі стрижневі ідеї її праць, як гуманізм, демократизм, природовідповідність виховання, які водночас є основоположними принципами народної педагогіки. Вони так чи інакше відображені практично в усіх наукових і науково-популярних працях вченої.

Чимало ідей творчої спадщини С.Русової стали вислідом її величезної власної педагогічної практики. Дитячі садки, недільні школи, київські комерційне училище та Фребелівський інститут, Українська науково-педагогічна академія, Кам'янець-Поділь-ський державний український університет - ось неповний перелік навчально-виховних закладів, у яких вона відточувала свою педагогічну майстерність в Україні. Значний вплив на появу нових педагогічних думок мислительки мала її активна участь у відродженні національної системи шкільництва та українізації освіти 1917-1920 pp. Згадуючи свою роботу у відділах дошкільного виховання й позашкільної освіти Генерального секретаріату (згодом Міністерства) освіти УНР, С.Русова писала: "... якою великою й щасливою здавалась тоді вся Україна! Мені довелось об'їхати її від білих крейдяних гір Вороніжчини до шумливих порогів Дніпра в Катеринославі. В тому самому Катеринославі, де я тринадцять місяців сиділа в тюрмі за якусь українську книжку, тепер я вільно з доручення державної влади читала по українськи заклик до українських шкіл - "згори до низу". Чудодійний переворот!" [44, 3].

Саме цей досвід став основою для написання творів "Єдина діяльна (трудова) школа", "Нова школа соціального вихован­ня", "Педагогічні основи нової школи", у яких розкриті теоре­тичні засади, принципи побудови і зміст навчально-виховної роботи школи в незалежній Україні.

Еміграційна педагогічна діяльність зумовила появу її фунда­ментальних праць ("Дидактика", "Нові методи дошкільного виховання", "Теорія і практика дошкільного виховання"), ряду наукових розвідок, багатьох статей, що істотно доповнюють і поглиблюють провідні положення педагогічної концепції С.Русової.

Чимало творів Софії Русової написані під впливом не­тривалого безпосереднього та більш широкого опосередкованого знайомства зі станом школи і виховання на українських землях в умовах радянської дійсності ("В Камянецькому університеті (Вражіння з останніх часів)", "EngeneDevand: "Lapedagogicscolavireenrusiesovitique". Ladoctrine. Paris, 1932", "ClareCheridan. AcrossEuropewithSatanella. NewJork. 1925 (Через Європу на Сатанеллі)", "Молодь серед хаосу", "Освіта на Україні в большевицькім освітленню", "Правила й програми для вступу до Інститутів, Технікумів, Робфаків та профшкіл УСРР на 1925-1926 pp.").

Але чи не найважливішим джерелом нових педагогічних ідей С.Русової, які втілилися у працях міжвоєнного періоду, стало знайомство з новітніми течіями у західноєвропейській педагогіці, що дозволило їй іти "рівним кроком з усім тим, що в даний час найкращого з'являлося на Заході" [45,107]. Широка освіта, вільне володіння провідними європейськими мовами (насамперед французькою) уможливили доступ С.Русової до оригінальної літератури - праць Дж.Дьюї, Е.Клапареда, Г.Кершенштейнера, В.Лая, Е.Меймана, Г.Спенсера, забезпечили безпосереднє спілкування з найвидатнішими педагогічними діячами 1920-х-1930-х pp., зокрема О.Декролі й М.Монтессорі, та вивчення досвіду їх практичної роботи.

Використовуючи думки своїх зарубіжних колег, С.Русова, з одного боку, "утримувала український педагогічний світ у курсі того, що нового й кращого творилось по інших країнах на полі навчання і виховання", з іншого - будила "рідну педагогічну Думку до життя, руху та поступу" [45, 107]. Тобто метою її звернення до зарубіжного педагогічного досвіду була розбудова Української національної педагогіки і школи на прогресивних Педагогічних надбаннях світу.

З урахуванням найновіших положень творчого доробку зарубіжних учених складена, наприклад, "Програма із теоріївиховання та навчання", підготовлена Софією Русовою у 1924-< 1925 pp. для студентів УВПІ. (Додаток 8). Програмою передба­чалося вивчення положень педагогічної системи М.Монтессорі ("Виховання змислів дитини, їх значіння для інтелектуального розвитку"), методики О.Декролі, "Дальтон-плану", теорії трудової школи і громадянського виховання Г.Кершенштейнера [46, 10].

Думки зарубіжних педагогів, психологів, соціологів міжвоєнної доби, осмислені С.Русовою і пристосовані до потреб української національної школи, до особливостей ментальності української дитини, знайшли відображення у працях "Глобальна метода в народних школах Чехословаччини", "Колись і тепер", "Новий плян навчання в народніх школах в Бельгії", "О.Декролі", "Соціяльне виховання: Його значіння в громадському житті", "Стан сучасної освіти в ріжних краях світа", "Сучасні течії в новій педагогіці" та ін.

Великі можливості для збагачення Софії Русової світовим педагогічним досвідом відкривала участь у міжнародних І освітніх конгресах (з'їздах), вислідом якої стали дописи, статті ] "Два міжнародні конгреси", "До Риму на два конгреси", І "Конгрес Світового Союзу Освітніх Товариств", "Конгрес Освітніх Товариств", "Педагог-ідеаліст Адольф Феррієр".

Новим словом у русовознавстві можна вважати рукописну статтю "Единбурзький педагогічний з'їзд", підготовлену за і підсумками другого з'їзду Всесвітньої федерації педагогічних товариств у столиці Шотландії (1925 р.). У ній С.Русова повідомляє про зміст роботи шести його секцій, подає найцікавіші промови, найзмістовніші ідеї: "о відношенні національного виховання і інтернаціонального", про вивчення іноземних мов як фактора ; єднання народів, про "додаткову" освіту 18-річної молоді в Англії, систему "трудових шкіл" Г.Кершенштейнера в Німеччині тощо [47, 233-245]. Увагу вченої привернули питання, пов'язані з вивченням у середніх школах історії, географії, літератури, суспільствознавства ("гражданства"). Цілковито підтримуючи думки промовців про величезний виховний вплив національної поезії, літератури, вчена доходить висновку: "щоб знати народ, треба вчити його великих поетів" [47, 237]. Палку підтримку С.Русової, як і представників Англії, Індії, Японії, знайшов заклик делегата з "Мадьярщини" дати "кожному народу бути добримнаціоналістом і разом з тим єднатися з другими народами, на яких точках він хоче". Лише на такій платформі, стверджувала педагог, зросте міжнародне єднання. Повчальною і для сьогод­нішніх поколінь українців є теза, винесена діячкою із цього з'їзду: "Будемо пишатися своєю історією лише оскильки вона заслу­говує нашої гордости; щиро вкажемо нашим дітям де, в чому були ми неправі і будемо з певністю чекати в майбутньому братерство усіх народів, а шлях до нього - через націоналізм..." [47, 238].

Визначені головні джерела педагогічної творчості Софії Русової періоду еміграції зумовили значною мірою і специфіку її проблематики. Поглиблене вивчення педагогічних праць дає змогу стверджувати, що вони відтворюють широкий спектр освітньо-виховних проблем: від ролі освіти й виховання у долі народів, які стали на шлях незалежності або виборювали її, - до окреслення науково-методичних основ, шляхів і засобів розбу­дови національного шкільництва, принципів, методів, форм і засобів навчання та виховання дітей дошкільного й шкільного віку, молоді, дорослого населення.

Треба зауважити, що чимало з цих проблем достатньо повно розглянуті педагогом у працях, створених на рідній землі, зокрема в десятках публікацій, які з'явилися на сторінках українських педагогічних журналів "Світло" в 1910-1914 pp. та "Вільна українська школа" в 1917-1919 pp., а також у фунда­ментальному курсі лекцій "Дошкільне виховання".

До найбільш досліджених у доеміграційний період, безпереч­но, слід віднести питання дошкільного виховання, яке було "одною з основних ідей її національного світогляду" [48, 82]. Порівняльний аналіз творів дошкільної тематики доеміграційної та еміграційної доби дає змогу констатувати, що у 1920-х-1930-х pp. Софія Русова завершила створення цілісної теорії Дошкільного виховання, яка базувалася на теоретичних поло­женнях і практичному досвіді суспільного дошкілля держав Заходу і водночас була пристосована до потреб національного виховання маленьких українців. У працях "Колись і тепер", "Нові методи дошкільного виховання", "Роля жінки в дошкіль­ному вихованні", "Теорія і практика дошкільного виховання" вона вичерпно відповіла на питання, яким ""повинен бути дитячий садок на Україні, якими методами йога» провадити...", якимимають бути його програма та "розподіл праці"; сформулювала вимоги до вихователів дошкільних закладів [49, 7]. За виснов­ками дослідників творів С.Русової дошкільної тематики, вони є класичним золотим фондом дошкільної галузі вітчизняної педа­гогічної думки [50, 2].

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--