Реферат: Творча спадщина Софії Русової Періоду еміграції

Однією з головних причин цих змін у працях С.Русової виступає "палка охота до освіти". Вона не "проявлялася" в сучас­ниць Наталки Полтавки, оскільки тоді "письменність в Україні була не своя, а чужа, тісно звязана з російською адміністрацією", з представниками "ненависної влади". Чужа незрозуміла мова російської царської школи в Україні відштовхувала дівчат від науки. Не могла задовільнити їх і "занадто суха програма" на­вчально-виховних закладів [63, 3]. Бажання українського жіноцтва отримати освіту С.Русова пов'язує з утвердженням незалежності України: "як тільки пролунало на селі велике слово "національна школа" ... ми бачили, - писала педагог, - як наші сільські дівчата Кинулися до навчання і які виявили на цьому терені видатні здібності" [63, 3].

Думка про потребу жіночої освіти є провідною у статті С.Ру­сової під назвою "Чи потрібна жінкам освіта?". Тверда переко­наність вченої у необхідності знань випливає із сформульованого нею положення: "без морального відродження жінка не осягне своєї долі, не підготовить вона в своїх донях та синах певних громадян для України". Звідси і її прагнення - виховати матір, жінку, яка б у свою чергу змогла "виховати справжніх визволи­телів України" [64, 3]. Слід зазначити, що підґрунтям вихованості педагог теж визначила освіту.

Які ж знання С.Русова вважала за необхідні для жінок? По-перше, - "практичні, життєві відомості" ("як краще харчуватися, як прибрати хату, як дбати за здоровля"), по-друге, - "розуміння ... вищих форм суспільного життя", по-третє, - розуміння "нових сучасних моральних ідеалів". При виборі способів підвищення освітнього рівня жіноцтва вчена радила скористатися досвідом організації освіти дорослих, нагромадженим у розвинених країнах світу. Турботою про те, щоб знання стали доступними дорослому населенню, повинне, за її висновком, перейнятися високе шкільництво. Крім того, осередками освіти жінок мають бути спеціально організовані "інтелектуальні центри", де б не тільки популяризувалася "чисто практична" наука, але й "велася дискусія на теми моральних ідеалів, громадянських проблем, вияснення нових поглядів на добро, на правду і красу" [65, 7].

Освіту жінки-матері С.Русова розглядала як засіб усвідом­лення своїх обов'язків перед рідними дітьми, як важливий чинник формування в них почуття патріотизму, що має служити "кермою для усієї моральної поведінки" сина чи доньки. Водночас її потребу вона виводила з необхідності участі жіноцтва у визволенні народу "з усяких недостойних його ланцюгів: темноти, неправди і духової неволі" [65, 7].

Саме захоплення громадською працею діячка означила другою рисою "сучасних дівчат, якої не могло й бути у Наталки Полтавки" [63, 3]. Думки-поради стосовно підготовки жінки до участі в "народнім змаганні" містить стаття "Сучасна українка". На думку С.Русової, "першим ділом" треба добре знати свій народ, а далі - розуміти його "високі моральні і соціяльні закони". На цих двох основах українська жінка може і мусить, пише С.Русова, "змагати, щоб як найтісніше зорганізувати працюючих жінок, слідкувати за усіма виявами гніту й поневолення українського народу..." [66, 4].

Вивчення творчої спадщини С.Русової показує, що "енергійні, сміливі, здатні на всякі жертви для ідеї, в яку беззасте­режно вірять", жіночі типи вчена шукала і в радянській белетристиці. Так, у статті "Жіночі постаті в совітській літературі" вона проаналізувала твори О.Донченка, О.Копиленка, f .Коцюби, І.Микитенка, Н.Рибака, в яких змальовано жінок-ентузіасток. "Дарма, - зазначала С.Русова, - що вони виростають серед нових умов життя...", що "ввесь час тільки говорять про нове комуністичне будівництво...". Вони й надалі "зберігають ту іскру ідеалізму, святого пориву, яким горіли великі жіночі постаті нашого минулого" [67, 7].

Важливою прикметою української жінки минулого й сучасності, за переконанням С.Русової, виступають "козацькі" риси, передусім сміливість і витривалість. Як зазначала просвітителька, "з піснями ставали наші дівчата під розстріл, у ворога переможця ніколи не прохали помилування, свою хату обороняли зо свідомістю свого права" [63, 3].

Створений Софією Русовою моральний тип жінки-українки, окреслені його риси та шляхи їх формування, визначені завдання щодо участі жіноцтва у вирішенні національно-суспільних, в т. ч. освітньо-виховних проблем, - це, з одного боку, взірець для наслідування. Водночас це своєрідна програма діяльності жінок сучасної незалежної України, нехай дещо схематична, викладена в популярній формі, але цінна тим, що її створила жінка "з високо поетичною прекрасною душею і незломною волею ... яка не знала компромісів там, де була поганьблена честь Народу ... яка всі сили свої і своє щастя віддавала на виховання нового, активного, вільного духом покоління, свідомо відданого своїй Нації, своїй Батьківщині" [68, 7].

2.3. Педагогічна спрямованість літературно-художньої спадщини. Характеристика науково-публіцистичної творчості Софії Русової періоду еміграції була б неповною без огляду її літературно-критичних та художніх праць, які на рідних теренах становили чи не найбільшу за обсягом групу ' залишили помітний слід в історії української літературно-естетичної думки.

ІІ. Внесок Софії Русової у розвиток української педагогічної думки 20-х-зо-х pp . ХХ ст.

2.1. С.Русова про теоретичні основи педагогіки

Українську педагогіку міжвоєнного періоду в державах Центральної Європи репрезентують передусім А.Волошин, А.Животко, І.Огієнко, С.Сірополко, В.Сімович, С.Смаль-Стоць-кий. Аналіз творчої спадщини багатьох із них, здійснений Т.Беднаржовою [1], В.Даниленком, О.Добржанським [2], Ю.Калічаком [3], Р.Кірою [4], М.Кляп [5], А.Марушкевич [6], М.Тимошиком [7], вивчення праць цих представників української еміграції дають підстави стверджувати, що у 20-х-ЗО-х pp. XX ст. вони започаткували розвиток української педагогічної думки за рубежем. Національна за своїм змістом, вона продовжувала і розвивала народнопедагогічні виховні традиції, досвід шкільно-освітньої справи в Україні періоду Козацької республіки й Української держави 1917-1920 pp., випливала із просвітницько-педагогічних ідей і поглядів Г.Сковороди, О.Духновича, членів Кирило-Мефодіївського братства, педагогів-демократів другої половини XIX ст., освітніх діячів національної орієнтації початку XX ст. На відміну від радянської педагогіки 1920-х-1930-х pp., була позбавлена чужих українс?