Реферат: Творчість Франсуа Війона
Узнає завтра шия!
(Переклад М. Терещенка)
Через усю творчість Війона проходить сильне відчуття складності, незбагненності людської індивідуальності:
Я знаю - мухи гинуть в молоці,
Я знаю добру і лиху годину.
Я знаю - є співці, сліпці й скопці,
Я знаю по голках сосну й ялину,
Я знаю, як кохають до загину,
Я знаю, чорне, біле і рябе,.
Я знаю, як Господь створив людину,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
(Переклад Л. Первомайського)
"Балада поетичного змагання в Блуа" пройнята усвідомленням того, що особистість людини зіткана з численних протиріч:
У спразі гину біля водограю,
Зубами біля вогнища січу,
Чужинцем в рідному краю блукаю,
Німую криком, мовчки я кричу,
Я догола зодягнений в парчу,
Сміюсь від сліз, від балачок німію,
Радію серцем в муках безнадії,
В стражданні є для мене щастя хміль,
Жебрак - скарбами світу володію,
Скрізь прийнятий, я гнаний звідусіль.
(Переклад Л. Первомайського)
У такому зображенні людини проявилися риси нового, не середньовічного типу мислення і розуміння особистості. Поезія Війона - реалістична і демократична, позначена гострим інтересом до життя - правдиво зображає зворотну сторону середньовічного суспільства. З її бентежним духом, ліризмом, багатством й довершеністю поетики, яскравістю і народністю мови вона стала справжньою школою для французьких поетів наступного часу.
Війоновське мистецтво існує лише постільки, по скільки є сам Війон. В ньому не було ні каплини претензії, властивої художнику, що приносить себе в жертву твору. Війона можна описати, порівнюючи його за ознакою відмінності з іншими поетами, — але всі порівняння такого роду виявляться недостатні: якщо Данте володів відчайдушною сміливістю уяви, то Війону властива уперта точність людини, якої нічого не здатне відвернути від факту дійсності, що з'явився перед поглядом: що він бачить, то і описує. Данте — в якомусь значенні самий особовий з поетів: він підносить дзеркало до природи, але це дзеркало — він сам.
Війон ніколи не забуває про своє те, що зачаровує, бунтуюче "я". Але, навіть оспівуючи в пісні самого себе, він, вільний від жахливого флера тієї самовдоволеної моральності, властивої, наприклад, Уїтмену, коли той радіє своєму буттю як Уїтмена. Пісні Війона егоїстичні через абсолютну його захопленість самим собою; на відміну від Уїтмена, він не претендує на роль філантропа-благодійника, який одаровує людство точним записом свого екстазу самозахвату. Людська убогість стабільніше за людську гідність; страждання від холоду, розкаянь совісті, голоду і смердючих випаровувань середньовічної темниці — переживання куди більш інтенсивні, ніж переживання їдця кавунів. Війон — голос страждання, насмішки, непоправної даності; Уїтмен — голос того, хто заявляє:
Смотрите же, вот я ем арбузы.
Когда я ем арбузы, то мир ест арбузы через меня.