Реферат: Учителдь-майстер Педагогічна майстерність

Головна складова — духовність учителя.

До того, як говорити про які-небудь механічні дії вчителя на шляху оволодіння педагогічною майстерністю, передусім варто зазначити: якщо людина хоче стати вчителем, Майстром, то в неї має бути саме цей дух — дух учителювання. Тобто — бажання вчити. Бажання спілкуватися з дітьми. І якщо найголовнішими ліками в цьому складному житті для людини, головною радістю її існування може стати спілкування з дітьми, тоді є в ній цей дух, дух учителя. Отже, вона зможе стати Майстром. Якщо такого вчительського духу в неї немає, то жодні поради з неї не зроблять Майстра.

«Іскра, що запалює творчість, закладена в самому зерні духу». Так писав великий Микола Костянтинович Реріх.

Духовність учителя привносить в урок особливий дух, уникає штучності в його атмосфері, дає учням задоволення від процесу навчання і, як наслідок, успішність у навчанні.

1. Ґрунтовне знання свого предмета.

Справді, учитель, який знає свій предмет, зали­шається у виграші порівняно з учителем, який у ньому «плаває». Але, що таке «знає»?

Безумовно, учитель мусить володіти фактичними даними предмета в межах програми. Він зобов'язаний навчитися інтегрувати знання як у самому предметі (внутрішня інтеграція), так і багато знати з близьких предметів (зовнішня інтеграція). Він має знати різноманітні історичні дані, цікаві факти, приклади сучасного етапу розвитку науки, який навчає учнів, філософію предмета.

2. Розуміння мети і завдання навчання.

Кожна епоха, різні історичні зміни в державі ставлять перед освітою нові завдання. На жаль, досвід спілкування з учителями дає мені право говорити про те, що багато вчителів не завжди знають, навіщо вони навчають своєму предмету. Не розуміючи цього, вони лише передають знання з теми, а відтак, і учні не в змозі збагнути, навіщо вчити даний предмет, що він дає для світосприймання.

3. Уміння володіти технологією добору матеріалу до уроку,
до теми.

Часто на уроках викликає подив — учитель стільки всього розповів учням з теми уроку. Дані так і сиплються на них. А наступного уроку вчитель обурюється: «Стільки всього їм розповів на минулому уроці, а вони, ледарі, не хочуть навіть повторити або вивчити». І так з уроку в урок. Такий учитель, знаючи багато чого зі свого предмета, не здатен навчити учнів. Івсе тому, що не володіє технологією добору матеріалу до теми, до даного уроку.

4. Знання, розуміння і володіння методами навчання.

Як часто різні комісії заважають нам учити учнів. Приходить комісія, і ти намагаєшся провести урок так, щоб показати активність своїх вихованців. Комісія закінчила роботу, і ти заново розбираєш матеріал, який при комісії вивчав з учнями. Розбирати тими методами, які дають прекрасний результат і які навряд чи зрозуміють інспектори. Адже вони лише за одним уроком «судять» нас. Один раз прийшли, а відтак упродовж багатьох років згадуватимуть... А якщо ти проведеш урок, тому що це вимагає професійний підхід, то потім довго доведеться пояснювати, чому ти сьогодні вибрав, наприклад, репродуктивні методи, а не творчі. Тому на уроках для комісій ми вибираємо «творчі методи»...

А насправді існує певна закономірність, визначена динаміка видозмін методів навчання залежно від мети уроку, відібраного матеріалу уроку і результату, який ми хочемо отримати на даному уроці.

Учитель-Майстер вбачає цю динаміку в варіюванні методів навчання. Тим, хто прагне стати майстром, слід опановувати і цю науку.

5. Розуміння вибору форм навчання.

У нас класно-урочна система навчання. Класич­на. Деякі кажуть — застаріла. Але як багато видів організації форм навчання можна «винайти» у цій системі!

Не потрібно боятися, що учні не зрозуміють, не приймуть. Згадайте, як В.О.Сухомлинський розсунув межі класу і вивів учнів у поле, сад, на природу...

Фронтальна, індивідуальна і групова форми навчан­ня. Чи можна дотримуватися лише однієї з них? Зовсім необов'язково. Досвідчені викладачі знають, як здобувати знання, як заощаджувати час для отримання найбільшого ефекту в навчанні. Це не що інше, як уміле сполучення форм навчання.

6. Засоби навчання.

Досвідчений викладач інколи може в запалі вигукнути: «Гадаю, що можу навчати дітей у порожньому класі, без жодних пристосувань. І раптом виникає ситуація, коли технічні засоби навчання, які використовував учитель, відмовили. Як починає бракувати їх. Грамотний підбір засобів навчання, раціональний підхід до їхнього добору — майстерність учителя. Декому засоби заважають, декому лінь з ними займатися, але все-таки, як добре, коли вони є. Але знову ж, має бути режисура уроку, тісно зв'язана з їх використанням. А це теж майстерність.

7. Уміння чітко уявити собі, яким має бути результат на­ вчання.

Якщо вчитель розуміє, що нема потреби щоуроку домагатися конкретних знань, умінь і навичок, він по-іншому прогнозує результати навчання. Педагогіч­на прогностика — велика справа і, якщо Майстер на­вчився все робити не відразу, а поступово, поетапно, планомірно і розмірене, то від його роботи буде ко­ристь. Результат і мета навчання мають збігатися. Але кожен урок приносить свій результат. Як же із суми результатів всіх уроків все-таки отримати результат навчання — задоволення учнів від навчального проце­су і, як результат цього, гарні знання?

Це майстерність. І кожен повинен прагнути цього.

P.S. Досвідчені викладачі, прочитавши вищевикладене, відразу зрозуміли, що я спробував розглянути
основні складові майстерності вчителя, уявляючи навчальний процес цілісним. А це означає, що навчаль­ний процес має таку закономірність, як взаємозв'язок елементів навчального процесу, зокрема, мети і завданьнавчання; добір нового матеріалу; вибір форм і методів
навчання; підбір засобів і прогнозований результат. Уміння вчителя планувати свою педагогічну працю відповідно до цих закономірностей свідчить про досить високий рівень його педагогічної майстерності.
А які іще складові впливають на педа­гогічнумайстерність учителя?

8. Мотивація на­ вчання.

Імовірно, багато хто пам'ятає ті часи, коли вчителі вхопилися за цей новітній термін. Але хіба поняття «мотивація» нове для вчителя? Ні. Кожен знає, що налаштованість дітей на навчання — одна з основних складових його успішності.

Для чого учень вчиться? Це одночасно складне і просте запитання. І від того, чи зможе вчитель із са­мого початку свого спілкування з класом їх зацікави­ти, залежить відсотків 20 успіху. Інші 80 % він добирає на наступних уроках, залучаючи дітей до тієї чи іншої діяльності.

Безумовно, якщо класи профільні — за певним на­прямком у навчанні, а твій предмет один з основних, то ніби й проблем нема. Ніби. Якщо ж це звичайний клас, то створення обстановки, у якій учні будуть учи­тися на кожнім уроці, — це одна з основних складових майстерності вчителя. Учитель — Майстер настрою. Майстер мобілізації учнів на навчальну діяльність.