Реферат: Учителдь-майстер Педагогічна майстерність

Про це дуже багато пишуть, тому й наявні певні непорозуміння. Мені здається, що артистизм учителя трохи відрізняється від артистизму в звичайному ро­зумінні цього слова.

Артистизм учителя полягає не в ефектному підне­сенні «себе», виконанні своєї «ролі» учителя, а в справжній щирості спілкування з дітьми. Інтелігентному спілкуванні. Інтелектуальному. Артистизм учителя—це глибинна людяність у всіх її проявах. Не “роль” завчена і зіграна, а постійний стан розуміння необхідності виконання визначеної мети. Артистизм вчителя в палкому бажанні навчити їх певним навчальним

10. Режисура уроку.

Кожен учитель — режисер свого уроку. Якщо він знає мету навчання в школі, розуміє, який внесок у це основне завдання школи вносить його предмет (червона нитка в спектаклі), він намагатиметься планувати свою діяльність упродовж усього періоду навчання і конкретно на кожному уроці, підкоряючи всю свою діяльність з учнями конкретній меті. При цьому на кожнім уроці буде підкоряти своїй режисурі всі прагнення.

Пригадаймо критичну ситуацію, у якій виявляється кожен учитель під час підготовки і проведення відкритого уроку, коли він чітко відбирає матеріал уроку, планує діяльність учнів, з огляду на те, скільки часу йому знадобиться на виконання тієї чи іншої діяльності, Він —режисер уроку. І захоплюєшся Майстром тоді,ця режисура вдалася.

11. Імпровізація.

Імпровізація - одна з основних якостей учительської майстерності. Є тема уроку, підібраний матеріал для викладу. Є чітко поставлена метауроку. І на тлі цього запрограмованого сценарію ще є, діти.Зі своєю сьогоднішньою налаштованістю на навчання своєю сьогоднішньою налаштованістю на сприйняття тебе — вчителя. І якщо ти не зумієшімпровізувати, інтерпретувати задумане, то урок невідбудеться.

12. Знання реальних можливостей дітей і вміння розвивати
їхні здібності.

Кожен урок учитель проводить у новому класі, і в кожному класі — різні учні. Є обдаровані, є ті, що захоплюються твоїм предметом, є байдужі, є такі, які, на перший погляд, не в змозі його опанувати, але люблять тебе, є такі, що вірять і довіряють тобі, є й інші. Різні діти, різна частота їхньої налаштованості на твою особистість. Дуже важливо вірити в здібності кожного учня. Знати їх, вірити і бачити, як кожен просувається по шляху віри в тебе і пізнання твого предмета.

13. Уміння дочекатися успіху в навчанні від кожного учня.

Майстер має бути терплячим і вірити в учня. Вірити не стільки у свій талант навчити кожного, скільки в те, що кожен обов'язково опанує твій предмет. І якщо вчитель зміг дочекатися результатів навчання, здавалося б, від найменш здібного учня, тактовно ставився до цього учня, допомагав своєю віру в його сили, “не помічав” промахів і вмів підтримувати перші пpомені зацікавленості учня, то настане мить радості Майстра—це відбудеться, учень матиме успіхи в навчанні.... І не важливі, якими будуть ці успіхи — значними чи не­значними, важливо, що учень «прозрів», повірив у свої здібності. А що буде потім... все не передбачиш. Можливо, учень сягне таких щаблів, що лише тримайся! Терпіння Майстра має бути безмежним!!!

Кожен учень має отримувати задоволення від кожного уроку

Це не лише радість від отриманих ним знань, умінь і навичок. Це втіха і від спілкування з учителем, і від безлічі цікавої інформації, отриманої під час уроків.

Моральне здоров'я. Воно розвивається під впли­вом відкритих і чесних стосунків між учителем і учнем, між учнем і учнями. Учитель-гуманіст, учитель-високо-моральна людина. Адже не виховують нотації, наставляння і моралі. Виховує сама поведінка вчителя на уроці.

Духовність. Хіба це лише ставлення до Бога? Звичайно, ні. Дух дитини має зароджуватися в школі. Дух того, що вона є неповторне й унікальне створіння на Землі. Дух того, що вона всім своїм життям несе людям добро, радість, нові відкриття. Що вона може це робити! Що лише вона і ніхто більше не зробить того, що їй у цьому житті призначено зробити! Дух того, що вона найдосконаліше створіння Природи. Дух того, що всі її найкращі справи залишаться людям. Дух того, що віра в усе це — єдина віра в житті всього людства. Микола Реріх писав: «Скажіть учням і друзям, нехай прагнуть знань; нехай наполегливо вчаться; нехай пізнають з розплющеними очима; нехай вчаться постійно, бо цьому кінця немає. Це просте твердження у багатьох викликає жах. Але Ми з тими, хто скаже — у нескінченності світло і безліч століть сяють, як нитка перлів. Навчаючись, не втратимо.

Духовність уроку — це віра вчителя в здібності кожного учня. Здібності різні, результати різні, але просу­вання по шляху знання твого предмета має бути в кожного. І вчитель повинен у це вірити.

Людина живе порівняннями, аналізом навколишнього життя. Отож, показуйте на уроках усе це, наводьте приклади з життя вчених та розказуйте, як саме було зроблено відкриття. Не шкодуйте часу на все це, тоді й духовне здоров'я засобами твого предмета обов'язково буде розвиватися. Скільки прекрасних прикладів можна навести! Візьмімо хоча б два з життя Марі? і П'єра Кюрі. У перший період їхньої спільної наукової діяльності П'єрові Кюрі, уже відомому молодому фізику Франції, було присуджено одну із найпочесніших нагород країни «Орден Почесного легіону». П'єр, ро­зуміючи, що ця нагорода нічого істотного в його прак­тичну діяльність не привнесе, відмовляється від неї, пояснюючи це тим, що тепер йому потрібні не стільки нагороди, скільки гроші на оснащення його лабораторії. Коли Марія і П'єр Кюрі зробили відкриття в га­лузі очищення радіоактивних речовин, кілька бізнесменів США запропонували їм за їхню технологію величезні гроші. Проте подружжя, знаходячись, як завжди і як усі вчені в дуже скрутному матеріальному становищі, відмовилося від привабливої пропозиції і на знак протесту проти нього опублікувало дану техно­логію в багатьох журналах світу. І таких прикладів, що стосуються життя вчених, безліч.

Чи можна говорити про те, що подібні «відволікання» на уроці не входять у навчальну програму, що вони не формують конкретних знань, не роблять професіоналів у галузі науки? Так, можна. Але якою людиною виросте нинішній учень, який не знає, що люди, великі люди, ставали такими саме тому, що чинили не так, як всі. Діяли морально, високоморально, незважаючи на всі негаразди.

Тому, коли ми говоримо про навчальну мету уроку, то маємо на увазі, що на кожному уроці ставиться своя певна мета. Коли ми говоримо про виховну і розвиваючу мету, то розуміємо, що вона може стосуватися не одного уроку, а переходити з уроку в урок, і вчителеві їх ставити стає все складніше і незвичніше.

Коли учням повідомляють мету уроку і повідомляють у такому вигляді, як записано в нашому поурочному план»? Безумовно, підходи бувають різними. Іноді, вчитель на початку уроку ставить перед учнями певне завдання, яке пропонує виконати разом. Іноді порушує проблемне питання, після вирішення якого повідомляє мету уроку. Іноді він повідомляє її після повторення пройденого. У роботі вчителя не може бути стандартних, усталених вимог — коли і в якій формі ставити мету уроку.

Звичайно, з фізики я щорічно, починаючи тему «Закони Фарадея», повідомляю учням, що сьогодні на уроці ми будемо добувати... золото. Інтерес виникає миттєво. Під час жартівливої розповіді учні самі доходять думки про певну закономірність і те, що це неможливо виконати...

Учні навіть не підозрюють, що в моєму поурочному плані записано: «Ознайомити учнів із законами Фарадея. Домогтися їхнього розуміння і відтворення на репродуктивному рівні». Таких прикладів можна навести безліч. Постановка мети уроку — непросте завдання. Простежмо це на прикладі уроку типу «Виклад нових знань».

Якщо ви пам'ятаєте, говорячи про формування нових знань, ми маємо на увазі, що можна досягти їхнього розуміння і відтворення на репродуктивному рівні, на рівні застосування в простих ситуаціях і на творчому рівні. Тому, залежно від того, чого ми прагнемо досягти на уроці, його освітня мета буде звучати по-різному. Наприклад: «Ознайомити учнів з таким-то і таким-то матеріалом, домогтися розуміння і відтворення його на репродуктивному рівні». Це одна мета. По­ставивши її, учитель усіма силами буде домагатися саме цього. Більш широка мета: «Ознайомити учнів з таким-то та таким-то матеріалом, домогтися його ро­зуміння, репродуктивного відтворення і творчого використання». Це вже складніша мета. Усе залежить від рівня підготовки класу і від складності матеріалу викладання.

Безумовно, найкраще розподіляти мету навчання таким чином, щоб на кожнім уроці, по-перше, їх досягати, по-друге, щоб з уроку в урок розширювати поставлену мету. Наприклад, на першому уроці з теми «Ознайомити учнів з таким-то і таким-то матеріалом, домогтися його розуміння і репродуктивного відтво­рення». На другому — «Закріпити отримані знання і досягти їхнього творчого використання» тощо. Не потрібно боятися «відстати» за матеріалом. Потрібно до­магатися від учнів розуміння, ставлячи спочатку прості цілі, потім поступово їх розширювати. Не проходити повз нерозуміння учнів. Не «проходити» матеріал, а саме домагатися його розуміння, запам'ятовування, уміння ним користатися.

Згадайте майстерність артистів балету. Адже процес навчання танцівників передбачає спочатку роботу біля станка, де вони вивчають «абетку» балету, потім відпрацьовування цієї абетки посеред залу, опісля відпрацьовування невеликих композицій з різних рухів і лише потім після цього постановку танця, який відпрацьовують місяцями. У нас же, показавши «рух» — якийсь навчальний матеріал і не домігшись його грамотного «виконання», переходять до інших рухів — іншого матеріалу. Може саме через гонитву за кількістю викладеного і пройденого ми не в змозі досягти розуміння теми від кожного учня?

Майстер. Уточних науках відомо, що якщо правиль­но поставлена мета, то вона буде досягнута. (Якщо правильно поставлене завдання, то воно буде вирішене). Тому вчитель-майстер повинен володіти умінням ставити мету. І лише подужавши цю кропітку ро­боту, учитель зможе і далі просуватися по шляху ос­мислення педагогічної майстерності.

P.S. Немає нічого кращого за професію вчителя. Людина, яка живе спілкуванням з дітьми, — вчитель. Яким би не був його настрій, які б події в його житті не відбувалися, цілющим для нього залишається спілкування з дітьми. І якщо цього немає, то вчитель не стане Майстром. Саме для таких

термін «учитель-артист» справді стає професійним кредо.

Складових педагогічної майстерності безліч. Якщо вчитель, який у душі «не вчитель», захоче стати Май­стром, то жодні поради не допоможуть. Так, можна все робити правильно, так, можна забавляти учнів, так, можна їм багато прощати, проте це вже інше. Для людини, що за своїм духом, призначенням — вчитель, стати Майстром — життєва потреба....