Реферат: Вдосконалення корпоративного управління на прикладі підприємства ВАТ ВТО Надзбруччя

Заслуговують на особливу увагу права акціонерів. Всі основні положення, що стосуються прав акціонерів регулюються головним чином Законом ”Про господарські товариства”, ”Про цінні папери і фондову біржу”, установчими документами [2, 22 ].

Права акціонерів можуть бути класифіковані за трьома видами:

1. Майнові права, відповідно до яких акціонери вправі робити внески до статутного фонду товариства; брати участь у розподілі доходів товариства і одержанні дивідендів – ст. 10 Закону; придбавати основні і додаткові випуски акцій (ст. 28 Закону) з переважним правом придбання останніх у порядку, передбаченому в статуті товариства; одержувати частину майна при його ліквідації (у тому числі передане ними у користування товариству в натуральній формі без винагороди) – ст. 21 Закону; на свій розсуд реалізовувати право власності на акції; у порядку, передбаченому статутом , одержувати частину прибутку у вигляді одноразової винагороди (ст.15 Закону).

2. Право брати участь в управлінні справами товариства у порядку, визначеному установчими документами (ст.10 Закону), в тому числі визначати організаційну структуру товариства, види і компетенцію органів управління і контролю, обирати і відкликати членів всіх органів управління, визначати умови праці посадових осіб, вирішувати питання їх майнової відповідальності, питання, пов’язані із зміною розміру статутного фонду (у тих випадках, коли вони не віднесені до компетенції правління – ст. 38 Закону) власних акцій тощо.

3. Право на інформацію. Воно є особистим правом акціонера, яке розглядається як один із засобів контролю за діяльністю товариства (ст.10, ст.48 Закону). Дане право акціонер може реалізувати як особисто, так і через призначених ним представників.

2.6. Групи акціонерів, їх інтереси і взаємовідносини.

Велике значення для формування цивілізованих корпоративних відносин мають правильно побудовані взаємовідносини акціонерного товариства з різними групами акціонерів і цих груп між собою: акціонерів-керівників ВАТ, акціонерів-працівників ВАТ, незалежних акціонерів, акціонерів фінансово (акціонери-крупні інвестори, акціонери-банки) та технологічно пов’язаних з роботою товариства.

2.6.1. Акціонери-адміністрація підприємства (директорат).

Основний інтерес адміністрації полягає в збереженні свого посадового положення і влади. Реалізації цього інтересу загрожують зміни в складі акціонерів, посилення позицій зовнішніх інвесторів, що в більшості випадків веде до змін в управлінні АТ і відповідно в її кадровому складі. Закономірно, що старий директор, захищаючи свої позиції в управлінні АТ, досить часто ”підключає” трудовий колектив і звертається за підтримкою до місцевої влади. В руслі політики, направленої на виживання підприємства, традиційний керівник прагне зберегти трудовий колектив, в той час як сторонній інвестор змушений скорочувати робочі місця.

Разом з тим певна частина директорату ділиться владою і спокійно передає функції управління іноінвестору при умові, що він збереже за керівником і його командою певні посади в упрвлінському апараті АТ. Грамотність в виробничій сфері, добре знання технологічних процесів є перевагами деяких директорів. В таких випадках інвестор легко погоджується, щоб функції виробничого управління залишались в руках діючого директора. Тоді інвестор забезпечує ефективну систему управління, з однієї сторони, і виділяє необхідні кошти, з іншої. Нерідко директора хочуть отримати інвестиції, але при цьому залишитися підприємцями і бути повними господарями підприємства. Такі ситуації, як правило, закінчуються конфліктами.

2.6.2. Акціонери-працівники.

Інтереси акціонерів, які працюють у ВАТ, досить суперечливі. З одного боку, будучи власниками, вони заінтересовані в підвищенні ефективності роботи товариства, з другого, працюючи на підприємстві, вони заінтересовані в збереженні виробництва і чисельності працюючих, виплаті заробітної плати та ін. У разі низької ефективності діяльності АТ і відповідно низьких дивідендів або повної їх відсутності переважають інтереси робітників над інтересами власників. Отже, рішення, що приймаються акціонерами-працівниками ВАТ, у цьому випадку суперечать інтересам самого підприємства і не сприяють підвищенню ефективності його діяльності.

Нерідко значна частина персоналу відмовляється від свого права приймати участь в прийнятті рішень оформляючи довіреність на ім’я представників адміністрації і передаючи таким чином свої голоси діючим менеджерам. Тому на чолі АТ часто стоїть не молодий перспективний менеджер, що має значну професійну підготовку, а ”свій” директор, що дотримується давньої управлінської стратегії та слабо уявляє способи виживання і розвитку акціонерного товариства в умовах ринку [5, 37 ].

2.6.3. Незалежні інвестори.

Незалежні акціонери - акціонери, які придбали акції ВАТ під час сертифікатної приватизації. Ці акціонери ніяк не пов’язані з даним підприємством. Їх цікавлять дивіденди, динаміка цін на акції ВАТ і не цікавлять виробничі, маркетингові аспекти роботи підприємства. Матеріальні інтереси таких акціонерів пов’язані виключно з максимізацією суми одержаних дивідендів. Для таких акціонерів, особливо людей похилого віку, питання стратегічного розвитку підприємства, що в майбутньому призведе до підвищення ринкової вартості акцій, особливого інтересу не викликають – їх цікавить лише дивідендна політика товариства на сучасному етапі.

2.6.4. Фінансово пов ’ язані акціонери.

2.6.4.1. Акціонери-крупні інвестори.

Фінансово пов’язані акціонери-крупні інвестори, які можуть переслідувати різноманітні цілі. В одних випадках вони здійснюють портфельні інвестиції з метою наступного перепродажу акцій. В даній якості найчастіше виступають іноземні інвестори безпосередньо або через посередницькі фірми. Іноінвестори купують пакети акцій підприємств здебільшого із-за недооцінки вартості багатьох стратегічних підприємств. По міжнародним оцінкам, капітал таких підприємств явно занижений в порівнянні з їх потенціалом. На цьому й грають біржові спекулянти, що розраховуть на коливання цін на акції АТ. В інших випадках крупний інвестор наладжує управління, санує підприємство, доводить його до певного рівня, а потім продає. Він, таким чином робить бізнес на управлінні капіталом. Накінець, нерідко інвестори придбавають підприємство з метою розвитку виробництва. Відповідно, в кожному конкретному випадку крупний інвестор виступає в певній ролі.

2.6.4. 2. Фінансово пов ’ язані акціонери-банки.

На відміну від банків-кредиторів вони більше заінтересовані в стабільній роботі підприємства, оскільки є співвласниками і націлені на довготермінову перспективу співробітництва. Такі акціонери завжди активно беруть участь в управлінні, через те що більш за всіх ризикують: вони можуть втратити не тільки кошти, вкладені в акції, як інші акціонери, але й видані ними кредити.

2.6.5. Технологічно пов ’ язані акціонери.

Технологічно пов’язані акціонери - це підприємства, які постачають сировину, комплектуючі, купують продукцію ВАТ. Інтереси цих акціонерів також спрямовані на довготермінове співробітництво. Особливо заінтересованими є технологічно пов’язані акціонери, для яких дане АТ є єдиним постачальником або єдиним споживачем їх продукції.

3. Голосування, як спосіб корпоративного управління, за допомогою якого акціонери представляють свої інтереси.

Оскільки володар звичайної акції являється співвласником акціонерного товариства, йому надається право голосу по питанням, що виносяться на щорічні збори акціонерів, а також при обранні спостережної ради. Кожний акціонер може відвідати збори і голосувати персонально, однак більшість віддають перевагу голосуванню через представника. Спостережна рада або менеджери завжди настійливо звертаються до акціонерів з проханням підписати заяву про передачу повноважень (довіреність) – нотаріально завірений документ, який дає право вказаним в ньому особам розпоряджатися голосами інвесторів по питаннях, винесених на річні збори акціонерів. Іноді в заяві обумовлюються конкретні варіанти голосування по тому чи іншому питанні. Але, як правило, заява про повноваження відображає думку керівництва, а оскільки керівництво контролює більшість голосів за допомогою довіреностей, то реальне голосування нерідко виявляється формальним.

3.1. Зіткнення повноважень.

Однак, якщо прибуток незначний і акціонери незадоволені, зовнішня група може клопотати, щоб замінити менеджерів і взяти контроль над бізнесом. Ця ситуація називається боротьбою (зіткненням) повноважень. На акціонерів обрушується ливень закликів і апеляцій. Керівництво АТ, як правило, перемагає , але можливість поразки робить їх більш уважними до інтересів акціонерів.

При голосуванні число голосів інвестора рівне числу наявних у нього акцій. Таким чином, при голосуванні, особа, що контролює більшу частину акцій, може забезпечити собі бажаний результат голосування. Однак існує дві системи голосування при виборі спостережної ради , одна з яких не дає власнику більшості акцій повного контролю за ходом голосування [6,630]. Така система голосування називається кумулятивна система голосування, в той час як інша система дає можливість власнику більшості акцій повністю контролювати результат голосування, називається мажоритарною (або звичайною) системою голосування.

При обох системах виграють ті кандидати, які набрали найбільше число голосів. Так, якщо шість чоловік претендували на три посади в спостережній раді, то вибираються ті троє, що набрали максимальне число голосів.

3.2. Мажоритарна система голосування