Реферат: Вдосконалення корпоративного управління на прикладі підприємства ВАТ ВТО Надзбруччя

При обох системах голосування акціонер отримує право на загальну кількість голосів, рівне числу посад в спостережній раді, помножене на кількість акцій, наявних у акціонера. Але при мажоритарній системі акціонер за кожного кандидата може дати не більше голосів, ніж кількість його акцій. Це означає, що при наявності трьох виборних посад акціонер з 400 акціями володіє 1200 голосами, але за кожного кандидата він може подати не більше 400 голосів. Зауважу, що якщо всього розміщено 1000 акцій і один акціонер володіє або має повноваження по 501 акції, то він може віддати 501 голос за кожного із бажаних кандидатів. При цьому вибрані ним кандидати будуть обрані незалежно від того, як проголосують власники решти 499 акцій. Кожний кандидат акціонера, що володіє більшістю, буде мати 501 голос, в той час як максимум, що може отримати любий з решти кандидатів, - це 499 голосів. Таким чином, при мажоритарній системі акціонер, що контролює більше 50% акцій, забезпечує вибори бажаних кандидатів [6,630].

3.3. Кумулятивна система голосування

(голосування шляхом складання голосів по акціям).

Кумулятивна система голосування відрізняється від мажоритарної тим, що акціонер розподіляє свої голоси між кандидатами так, як він вважає потрібним. В результаті навіть той акціонер, який виявився в меншості, при наявності достатньої кількості акцій може забезпечити собі представництво в спостережній раді. В попередньому прикладі акціонер, що володіє 400 акціями, може подати всі свої 1200 голосів за одного кандидата. Уявімо, що цей акціонер хотів би обрати кандидата А, а власник більшості в 501 акцію хотів би обрати В, С і Д. В цій ситуації перший акціонер віддає всі 1200 голосів за кандидата А , що забезпечує його обрання , незалежно від того, як проголосував власник більшості. Чому? Якщо власник більшості контролюв би решту 600 акцій, то він володів би 1800 голосами. Тому в будь–якому випадку кандидат А, за якого голосує перший акціонер, не може зайняти нижче , ніж друге місце. Так відбувається тому, що А отримує 1200 голлосів. Власник більшості голосів, маючи 1800 голосів, тільки за одного із своїх кандидатів може подати більше, ніж 1200 голосів. Саме тому перший акціонер впевнений, що кандидат А буде обраний , а володар більшості може гарантувати обрання лише одного з двох своїх кандидатів.

Яким мінімальним числом акцій повинен володіти акціонер, щоб забезпечити обрання певного числа кандидатів при кумулятивній системі голосування? В загальному виді це число акцій визначається за формулою [6,631]:

,

де n – мінімально необхідна кількість акцій;

d – кількість кандидатів, обрання яких акціонер хоче добитися;

s – загальна кількість випущених акцій;

D – загальна кількість кандидатів, що обираються.

Отже, мінімальна кількість акцій, яка необхідна акціонеру для виборів хоча б одного свого кандидата при обранні трьох і загальній кількості акцій компанії 1000, рівна 251. Оскільки в розглянутому прикладі перший акціонер мав 400 акцій, з формули видно що він міг забезпечити обрання одного свого кандидата. Зауважимо, що мінімальна кількість акцій, необхідна для обрання двох кандидатів, рівна 501 , а мінімальне число акцій, необхідне для обрання трьох кандидатів, - 751.

Таким чином, кумулятивна система голосування дає можливість тим, хто виявився в меншості , при наявності достатньої кількості акцій забезпечити собі представництво в спостережній раді. На відміну від цього мажоритарна система не дає такої можливості, навіть, якщо меншість володіє 49.9% акцій.

4. Акціонування й управління акціонерним капіталом.

4.1. Джерела акціонерного капіталу і методи управління.

Корпорація може випускати кілька видів акцій з метою:

- запровадження кращого контролю;

- емісії акцій без права голосу;

- залучення широкого кола інвесторів випуском різних акцій на спеціальних умовах.

Управління акціонерним капіталом грунтується на концепції джерел капіталу [3, 83] . Трьома основними джерелами акціонерного капіталу є:

- внесений капітал (сплачений капітал) – сума, інвестована акціонерами через придбання акцій корпорації. Внесений капітал у свою чергу складається із встановленого капіталу (номінальна або встановлена вартість, одержана від реалізації акцій) і додатково внесеного капіталу (сума понад номінальну або встановлену вартість, одержана від реалізації);

- нерозподілений дохід – накопичена сума чистого доходу, зароблена з моменту організації корпорації, за вирахуванням остаточної суми дивідендів, сплачених корпорацією з моменту її організації;

- нереалізований капітал .

Корпорація може випускати акції для акціонерів, а потім часто знову купувати їх, наприклад, для преміювання працівників, збільшення суми прибутку на одну акцію або для того, щоб мати в наявності акції при придбанні інших компаній. Такі акції при утриманні компанією-емітентом не мають права голосу, дивідендів та інших акціонерних прав. Коли корпорація купує власний акціонерний капітал, активи (гроші та інше) корпорації зменшуються. При реалізації власних акцій виникає протилежний ефект. Деякі компанії розв’язують проблему браку готівки, позичаючи гроші для сплати дивідендів. Рада директорів може проголосувати за оголошення та сплати дивідендів у формі акцій замість грошей. Дивіденди, сплачені акціями, - це безплатний розподіл на пропорційній основі додаткових акцій власного акціонерного капіталу корпорації серед акціонерів. Дивіденди, сплачені акціями, як правило, складаються із простих акцій, випущених для власників простих акцій. Пропорційна основа означає, що кожний акціонер одержує додаткові акції відповідно до процента акцій, якими він уже володіє. Акціонер, який має 10% акцій, одержить 10% будь-яких додаткових акцій, випущених як дивіденди. Завдяки цьому дивіденди, сплачені акціями, не змінюють пропорційної частки власності кожного акціонера, не призводять до розподілу будь-яких активів (наприклад, грошей) корпорації серед акціонерів, а також не впливають на загальний акціонерний капітал корпорації-емітента.

У компаній часто є обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого доходу. Такі обмеження тимчасово вилучають певну суму нерозподіленого доходу із суми, яка могла б бути сплачена у вигляді дивідендів і використана в інший спосіб.

Обмеження нерозподіленого доходу можуть бути добровільними або вимушеними. Обмеження може накладатися законом, наприклад, щодо акцій, випущених і знову куплених компанією-емітентом. Іноді ?