Вступ

Суб'єктивна сторона злочину являє собою психоло­гічний зміст злочину, його внутрішню (по відношенню до об'єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно зв'язана з іншими елементами складу злочину, оскіль­ки в психіці суб'єкта знаходять відображення усі об'єктивні якості злочинного діяння.

В юридичній літературі суб'єктивна сторона зло­чину визначається як внутрішня сторона злочину, тоб­то психічна діяльність особи, що відображує ставлен­ня її свідомості й волі до суспільно небезпечного діян­ня, котре нею вчиняється, і до його наслідків[1] .

Іноді її визначають дещо інакше, а саме як внутрі­шню сторону злочинного діяння; ті внутрішні проце­си, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння[2] .

Але у будь-якому разі сутність визначення цього елемента складу злочину пов'язується з психічним ставленням суб'єкта, яке розглядається та враховуєть­ся лише відносно суспільно небезпечного діяння і його наслідків і повинно характеризуватись конкретною формою вини.

До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону зло­чину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емо­ційний стан. Слід зазначити, що останню ознаку суб'єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факу­льтативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однознач­но випливають із змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб'єктивної сто­рони. Так відповідно до ст. ст. 116, 123 КК такий емо­ційний стан, як сильне душевне хвилювання, входить до змісту суб'єктивної сторони.

Ознаки, які утворюють суб'єктивну сторону, в реа­льній дійсності являють собою єдине ціле, але у пода­льшому в методичних цілях будуть розглядатися само­стійно, що дасть можливість глибше пізнати їх зміст і сутність, а також визначити їх роль і значення для кри­мінальної відповідальності та покарання винного.

Встановлення суб'єктивної сторони - це заверша­льний стан процесу констатації складу злочину. Гли­боке вивчення суб'єктивної сторони складу злочину полягає в правильному розумінні (тлумаченні) диспо­зиції кримінально-правової норми і в об'єктивному та всебічному аналізі умов і обставин злочинного діяння.

Повне і всебічне встановлення ознак, що характери­зують суб'єктивну сторону злочину є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначає ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, впливає на застосування покарання

1. Поняття вини

Як уже зазначалось раніше основною й обов'яз­ковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину є вина. Принцип, відповідно до якого кримінальна від­повідальність можлива лише при наявності вини, сфо­рмульований у Конституції України. У ній за­значено: "Особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному пока­ранню, доки її вину не буде доведено в законному по­рядку і встановлено обвинувальним вироком суду"[3] . .

Це конституційне положення конкретизується у ст. ст. 24, 25 Загальної частини КК та в статтях Особ­ливої частини КК. Воно свідчить про недопустимість у вітчизняному кримінальному праві об'єктивного став­лення у вину, тобто покладення відповідальності за заподіяні суспільно небезпечні наслідки при відсутно­сті вини особи, яка їх заподіяла.

Поняття вини визначається у законі. Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності.[4]

Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність, форма та ступінь.

Аналіз цих категорій дозволяє глибше пізнати інсти­тут вини в кримінальному праві. Такий аналіз має ве­лике практичне значення як для законодавчого визна­чення вини, так і для його застосування на практиці.

Зміст вини - це сукупність психічних елементів, у яких відображаються об'єктивні ознаки злочину, які виражають певне ставлення особи до цих ознак. Тобто, вона характеризує відображення у психіці (свідомості) особи фактичних ознак, які характеризують об'єкт і об'єктивну сторону. Зміст вини - це зміст умислу або необережності при вчиненні конкретного злочину.

Сутність вини полягає в негативному ставленні особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються криміналь­ним законом.

Форма вини характеризує певний зв'язок психіч­них ознак, які складають зміст вини, з об'єктивними ознаками злочину. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини - умисел і необе­режність[5] .

З аналізу ст. ст. 24 та 25 КК випливає, що визначення форми вини базується на поєднанні двох психічних ознак (елементів): інтелектуальної й вольової. Ці озна­ки, у свою чергу, зв'язані ознаками об'єктивної сторони складу злочину - дією (бездіяльністю) і наслідками.

Отже, кожна форма вини включає в себе ознаки (елементи), які характеризують свідомість і волю осо­би. Перші з цих ознак називаються інтелектуальними, а другі вольовими ознаками. Різне співвідношення ін­телектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи при вчиненні нею злочину дає можливість конст­руювати різні форми вини та її види.

Ступінь вини - це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпеч­ність особи винного.

Ступінь вини суб'єкта визначається:

1) суспільною небезпечністю вчиненого діяння;

2) особливостями психічного ставлення винного: формою вини, харак­тером умислу або необережності;

3) мотивом і метою злочину;