При злочинній самовпевненості винний передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, взагалі призво­дять до суспільно небезпечних наслідків, проте вчине­на саме ним дія (бездіяльність) не повинна в даному конкретному випадку спричинити таких наслідків. Тому, діючи у відповідній конкретній обстановці, осо­ба не усвідомлює реального розвитку причинового зв'язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча й мо­гла б це зробити при більшій концентрації й мобіліза­ції своїх психічних можливостей.

На відміну від визначення умислу, при визначенні злочинної самовпевненості закон не містить характе­ристики психічного ставлення особи до вчиненого нею діяння (дії або бездіяльності). З цього питання в теорії кримінального права є різні точки зору. Одні автори вважають, що при злочинній самовпевненості особа усвідомлює суспільну небезпеку своєї дії або бездіяльності. Інші вважають, що ознакою самовпев­неності є не позитивне усвідомлення суспільної небез­пеки, а обов'язок і можливість такого усвідомлення. Особа, діючи (не діючи) певним чином і усвідомлюю­чи фактичну сторону свого діяння, не оцінює свою по­ведінку як суспільно небезпечну, оскільки нейтралізує небезпеку (у своїй свідомості) обставинами, котрі зда­тні, на її думку, запобігти можливості настання суспі­льно небезпечних наслідків. Остання точка зору ви­дається нам більш обгрунтованою.

Вольова ознака полягає у легковажному розрахун­ку на відвернення суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності). У цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого умислу. При цьому особа розраховує на цілком реаль­ні обставини, котрі за своїми властивостями мають здатність відвернути настання наслідків.

Обставини, на які розраховує суб'єкт, можуть бути різного характеру. Вони можуть стосуватися особи і діяльності самого винного (наприклад, розрахунок на свій досвід, знання тощо), а також стосуватися діяль­ності інших осіб, сил природи, впливу обстановки, за якої скоюються ті чи інші діяння, фізичних або хіміч­них законів тощо. Але за конкретних обставин ці чин­ники або не діють, або неспроможні змінити хід подій. Вина особи й полягає у тому, що її розрахунок вияви­вся невірним (легковажним) і не забезпечив відвер­нення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при злочинній самовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

Другою різновидністю необережної форми вини є злочинна недбалість. Необережність є злочинною не­дбалістю, якщо особа не передбачала можливості на­стання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).

Закон, передбачаючи вину у виді злочинної недбалос­ті, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до са­мого діяння, що призвело до настання суспільно небезпе­чних наслідків. Виходячи з того, що при злочинній не­дбалості особа не передбачає можливості настання суспі­льно небезпечних наслідків, необхідно зробити висновок, що винний не усвідомлює і суспільної небезпечності сво­го діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Таким чином, інтелектуальна ознака злочинної не­дбалості характеризується відсутністю у особи усвідом­лення суспільної небезпеки вчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Тому сутність вини у цьому випадку полягає не в інте­лектуальній ознаці, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.

Законодавче визначення вольової ознаки злочинної недбалості пов'язане з двома критеріями - об'єк­тивним (“повинна була") і суб'єктивним ("могла їх пе­редбачити" - мається на увазі передбачити настання шкідливих наслідків).

Об'єктивний критерій злочинної недбалості - це обов'язок конкретної особи передбачити можливість на­стання суспільної небезпечних наслідків своїх дій, які по­требують дотримання заходів обережності. Це можуть бути як елементарні заходи, які виникають у процесі без­посереднього спілкування людей, так і складні, напри­клад, вимоги безпеки при здійсненні професійної діяль­ності. Обов'язок бути уважним і обачливим при здійс­ненні певних дій на особу покладають: закон, службове становище, фах, родинні стосунки, правила суспільного співжиття тощо. Об'єктивним цей критерій називають тому, що він однаковий для всіх і не залежить від особли­востей суб'єкта. У деяких західноєвропейських юридич­них школах такий критерій вдало називають критерієм "середньої людини". Мається на увазі те, що у конкретної особи наявність можливостей передбачення настання шкідливих наслідків свого діяння визнається тоді, коли за даних обставин ці наслідки змогла б передбачити "серед­ня розсудлива людина", або, якщо це відноситься до сфе­ри спеціальних знань, "середній спеціаліст", який володіє звичною для даної професії кваліфікацією ("середній лі­кар", "середній інженер" тощо). Відсутність обов'язку для особи передбачити можливість настання суспільно небез­печних наслідків (об'єктивного критерію) означає відсут­ність у її діянні злочинної недбалості.

Проте встановлення одного лише об'єктивного кри­терію ще не перетворює відповідне психічне ставлен­ня у злочинну недбалість. Для цього вимагається обов'язкове встановлення ще й суб'єктивного критерію. Вирішальне значення тут має встановлення фак­тичної можливості особи передбачити вказані у законі наслідки. Ця можливість пов'язується вже з індивідуа­льними властивостями конкретної особи. Мається на увазі, що особа з її індивідуальними здібностями, роз­витком, кваліфікацією та особливостями обставин, за яких було вчинене суспільно небезпечне діяння, могла передбачити настання шкідливих наслідків.

Оскільки у законі об'єктивний і суб'єктивний кри­терії поєднані сполучником "і", то лише їх сукупність утворює злочинну недбалість.

Від злочинної недбалості слід відрізняти так званий випадок ("казус"), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспіль­но небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання злочинних наслідків.

Таким чином, на відміну від злочинної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій).

4. Складна (подвійна) форма вини

Відповідно до ст.ст. 23, 24, 25 КК кожний конкрет­ний злочин може бути вчинений або умисно, або з не­обережності.

Проте, аналіз деяких статей Особливої частини КК вказує на те, що є склади злочинів із складною об'єктивною стороною. Суб'єктивна сторона у них відповідно також ускладнена, в ній поєднуються різні форми вини.

Трактування суб'єктивної сторони злочину в подіб­них випадках у науці кримінального права далеко не однозначна.

Деякі вчені (Піонтковський А.А., Трайнін А.Н.) визнають існування складної подвійної, змішаної форми вини, інші (Волков Б.С., Кригер Г.) заперечують проти цього.

При вирішенні цього питання необхідно мати на увазі, що у чинному кримінальному законодавстві є такі склади, в яких об'єктивна сторона злочину поєднує декілька видів шкідливих наслідків. Відповідно суб'єктивна сторона цих злочинів є також складною. Нерідко характер і форми психічного ставлення особи до самого суспільно небезпе­чного діяння (дії або бездіяльності) не співпадає з фор­мою й характером психічного ставлення особи до шкід­ливих наслідків її діяння.

У подібних випадках прийнято говорити про наяв­ність складної (подвійної) або змішаної форми вини.

Видається цілком правомірним при аналізі злочи­нів із складною об'єктивною стороною встановлюва­ти психічне ставлення особи як до суспільно небез­печного діяння (дії або бездіяльності), так і до шкід­ливих наслідків.

Таким чином, складна (подвійна) форма вини пе­редбачає різне психічне ставлення особи у формі уми­слу і необережності до різних об'єктивних ознак одно­го й того ж злочину[11] .

Тому злочин, склад якого передбачає наявність двох різних форм вини щодо діяння й наслідків, при­йнято називати злочином із складною (подвійною) формою вини.

Аналіз вітчизняного кримінального законодавства дозволяє виділити дві групи злочинів із складною (по­двійною) формою вини:

1) злочини, які пов'язані з порушенням спеціальних правил і на­станням від цього шкідливих наслідків (наприклад, порушення правил безпеки дорожнього руху або екс­плуатації транспорту особами, які керують транспорт­ними засобами - ст. 286 КК). У цих злочинах складна (подвійна) форма вини може виявитися в умислі щодо самого факту порушення таких правил і в необереж­ності щодо шкідливих наслідків;

2) умисні злочини, об'єкти­вна сторона яких характеризується двома різними нас­лідками, один з яких є конструктивною ознакою осно­вного складу злочину, інший кваліфікуючою ознакою. При цьому психічне ставлення особи до першого нас­лідку характеризується умислом, а до другого - необ­ережністю (наприклад, умисне знищення або пошко­дження майна - ст. 194 КК). До цієї групи відно­сяться також злочини, передбачені статтею, в якій ос­новний склад є умисним злочином із формальним складом, а кваліфікований - із, матеріальним складом. При цьому ознакою, що обтяжує відповідальність, є суспільно небезпечні наслідки, до яких винна особа ставиться з необережністю, (наприклад, незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої - ч. 2 ст. 134 КК).

Висновок

На закінчення моєї курсової роботи хотілося стисло підбити висновки. На мій погляд тема роботи дуже актуальна і потребує досконалого вивчення.

Суб'єктивна сторона злочину являє собою психоло­гічний зміст злочину, його внутрішню (по відношенню до об'єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно зв'язана з іншими елементами складу злочину, оскіль­ки в психіці суб'єкта знаходять відображення усі об'єктивні якості злочинного діяння.

До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону зло­чину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емо­ційний стан.

Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факу­льтативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однознач­но випливають із змісту злочину.