Реферат: Вина та її форми

б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

Отже, виходячи із законодавчого визначення пря­мого й непрямого умислу, можна зробити висновок, що обидва елементи інтелектуальної ознаки при не­прямому умислі ті ж самі, що й при прямому умислі (вони співпадають). Тому суть відмінності непрямого умислу від прямого - у змісті його вольової ознаки.

Особливість вольової ознаки непрямого умислу по­лягає у тому, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.

При свідомому допущенні характерні для непрямо­го умислу злочинні наслідки не є ні метою дій винно­го, ні засобом її досягнення. Ці наслідки є побічним результатом діяння винного, направленого на іншу злочинну або незлочинну мету.

В окремих випадках свідоме допущення злочинних наслідків може проявлятися у безпідставному розра­хунку на їх настання. Але розрахунок і надії винного в таких випадках є абстрактними, вони не мають належ­ного обгрунтування.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе зна­чення для кваліфікації злочинів та індивідуалізації кри­мінальної відповідальності й покарання, а також для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення. Так, за часом виник­нення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.

Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що у цьому випадку намір вчинити злочин і сам злочин відокремлені один від одного певним проміж­ком часу. Протягом цього часу суб'єкт обдумує плани і способи вчинення злочину (місце, час, знаряддя й засоби вчинення злочину тощо).

Наявність цього виду умислу на кваліфікацію як правило не впливає. Однак він може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта злочину.

Умисел, що виник раптово, формується безпосе­редньо перед самим початком вчинення злочину і від­разу ж реалізується.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є афек­тивний, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин, найчастіше внаслі­док протизаконного насильства або тяжкої образи з бо­ку потерпілого. Так, умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження, які були вчинені у стані сильного душевного хвилювання, виділені законом про криміна­льну відповідальність у самостійні склади злочинів при пом'якшуючих обставинах (п. 7 ч. 1 ст. 66), а у деяких випадках – утворює привілейований склад злочину (ст.ст. 116 і 123 КК).

За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений, невизначений і альтернативний.

Визначений умисел характеризується тим, що осо­ба чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчине­ного нею діяння. При цьому визначений умисел може бути простим (коли винний передбачає настання одно­го злочинного наслідку) або альтернативним (коли винний передбачає можливість настання двох або бі­льше, але індивідуально визначених наслідків). Так при заподіянні проникаючого поранення черевної по­рожнини потерпілому винний в однаковій мірі перед­бачає й бажає настання смерті або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

При невизначеному умислі злочинні наслідки хоч і передбачаються винним, але не є конкретизованими. Це може мати місце при посяганні на життя й здоров'я потерпілого такими знаряддями й засобами, застосу­вання яких може привести до різних наслідків. Напри­клад, при нанесенні ударів потерпілому палицею або ногами по голові винний може спричинити різні нас­лідки - від смерті до легкого тілесного ушкодження. Відповідальність у таких випадках настає за шкоду, яка фактично заподіяна.

Альтернативний умисел має місце то­ді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків (напри­клад, смерті або тяжкого тілесного ушкодження).

У випадках вчинення злочину з невизначеним або альтернатив­ним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподі­яних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав Їх настання.

Врахування розглянутих видів умислу надає можливість більш точно конкретизувати психічне ставлення суб'єкта, визначити сту­пінь його вини і призначити справедливе покарання.

3. Необережність

Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. Переважна більшість складів необережних злочинів є матеріальними. При вчиненні необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть.

Існує два види необере­жності:

1) злочинна самовпевненість;

2) злочинна недбалість[10] . .

Необережність є злочинною самовпевненістю, як­що особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяль­ності), але легковажно розраховувала на їх відвернен­ня (ч. 2 ст. 25 КК).

Злочинна самовпевненість включає в себе дві озна­ки - інтелектуальну та вольову.

Інтелектуальна ознака полягає у передбаченні особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності).

За законодавчим формулюванням злочинної само­впевненості її інтелектуальна ознака зближується з інтелектуальною ознакою умислу. Як умисел, так і злочинна самовпевненість передбачають настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Але передбачення суспільно небезпечних наслідків при злочинній самовпевненості має свої відмінності від передбачення при умислі. Якщо при умислі передбача­ється як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при злочинній самовпевне­ності може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення. Тому не випадково, що у законодавчому формулюванні прямого й непрямого умислу мова йде про передбачення суспільно небезпечних наслідків (ч. ч. 2 та 3 ст. 24 КК), а при визначенні злочинної самовпевненості в законі вказується на передбачення можливості настання суспільно небезпеч­них наслідків (ч. 2 ст. 25 КК).