Реферат: Вина та її форми

5) причинами злочину та умовами, що впли­нули на формування злочинного умислу або на допу­щення особою необережності.

Встановлюючи вину, необхідно виходити із її об'єктивного існування в реальній дійсності. Відсут­ність вини означає відсутність суб'єктивної сторони, а отже - складу злочину. Правильне визначення форми і ступеню вини є запорукою правильної кваліфікації злочину і визначення адекватної та справедливої міри покарання за вчинене.

2. Ознаки та види умислу

Умисел є найбільш поширеною формою вини: переважна біль­шість злочинів вчиняються умисно. Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий (евентуальний)[6] .

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчи­неного нею діяння і його наслідків:

1) усвідомлення особою суспіль­ної небезпеки свого діяння;

2) передбачення його суспільно небез­печних наслідків;

3) бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.

Перші дві ознаки {усвідомлення і перед­бачення) характеризують процеси, які відбуваються у психіці су­б'єкта і тому складають інтелектуальний момент (елемент, компо­нент) умислу. Третя ознака (бажання чи свідоме припущення наслідків) характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

При вчиненні конкретних злочинів можливі різні варіанти по­єднання інтелектуальних і вольових моментів. Їхнє певне співвід­ношення і лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний харак­тер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настан­ня[7] . .

Інтелектуальна ознака прямого умислу включає:

а) усвідомлення особою суспільно небезпечного харак­теру свого діяння (дії або бездіяльності);

б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

Вольова ознака прямого умислу полягає в бажанні настання злочинних наслідків.

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння включає:

а) усвідомлення фактичного ха­рактеру вчиненого діяння;

б) усвідомлення його шкі­дливості для охоронюваних законом про кримінальну відповідальність суспільних відносин (конкретних ін­тересів суспільства).

Очевидно, що, не усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, особа не може усвідо­млювати і його суспільно небезпечний характер. Так, при вчиненні крадіжки особа усвідомлює, що таємно викрадає чуже майно (фактична сторона діяння), а та­кож усвідомлює, що цим вона порушує право власнос­ті потерпілого (соціальний зміст діяння).

Закон обмежує інтелектуальну ознаку усвідом­ленням лише суспільної небезпечності, діяння і не ви­магає усвідомлення винним його протиправності. Кримінальне право грунтується на конституційному принципі, згідно з яким незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності[8] . Слід зазначити, що усвідомлення протиправності діяння у багатьох випадках може обу­мовлюватись очевидною небезпечністю діяння. Це, насамперед, стосується умисних злочинів, які є досить поширеними і є кримінально караними у більшості країн світу (убивства, викрадення, зґвалтування, нане­сення тілесних ушкоджень тощо).

Передбачення настання суспільно небезпечних нас­лідків означає передбачення винним тих шкідливих змін, які настануть у суспільних відносинах при вчи­ненні ним суспільно небезпечного діяння.

Передбачення при прямому умислі включає усвідо­млення як можливості, так і неминучості настання відповідних злочинних наслідків.

Передбачення можливості настання вказаних нас­лідків означає, що ці наслідки в силу якихось причин можуть і не настати. Так, стріляючи з великої відстані, винний передбачає лише можливість настання смерті потерпілого, бо може промахнутися.

Передбачення неминучості їх настання означає, що усвідомленням винного виключаються будь-які обста­вини, у зв'язку з якими бажані наслідки можуть не на­стати (скажімо, винний вчиняє прицільний постріл із близької відстані у голову своєї жертви і передбачає неминучість смерті потерпілого).

Ознаки умислу, вказані у ст. 24 КК, характерні для злочинів із матеріальним складом, необхідними озна­ками об'єктивної сторони яких є настання певних сус­пільно

небезпечних наслідків і наявність причинового зв'язку між діяннями особи й наслідками, що настали. Отже, при вчиненні цих злочинів винний передбачає не лише суспільно небезпечні наслідки, але й у зага­льних рисах - розвиток причинового зв'язку між діян­ням і злочинним наслідком. Слід зазначити, що особі ставиться у вину настання не будь-яких шкідливих на­слідків, а лише тих, які є ознаками об'єктивної сторо­ни відповідного складу злочину (наприклад, при вбив­стві - смерть потерпілого).

У злочинах із формальним складом, який не передба­чає як необхідну ознаку певних суспільно небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення вин­ною особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) та бажання його вчинити.

Вольова ознака прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків. Це бажання передбачає цілеспрямовану діяльність винного. Найчастіше особа прагне у цьому разі досяг­ти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала су­спільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання[9] . .

Інтелектуальна ознака непрямого умислу як і ­прямого включає: