Реферат: Життя і поезія Ліни Костенко

Жанр летючого катрена підтверджено насамперед візуально, у формі, а зміст втілюється в численні афоризми, до яких так охоча Ліна Костенко . Афоризми – це одна з констант її поетичної манери. Кожен катрен має щось своє, свій мотив, тему, проблему, навіть – ідею.

Загалом у циклі багато тем: поет, його сутність, роль мистецтва слова в житті суспільства; призначення людини в світі, в космосі, прогрес і людство; душа і духовність; мораль як філософська категорія для всіх людей, на всі віки; майбутнє людства; історія і батьківщина; природа; світова культура; слава і свобода.

Досить повчальний епізод неправомірної критичної інтерпретації трьох віршів Ліни Костенко , надрукованих у сьомому числі «Жовтня» за 1957рік. Добірка склалася з віршів «Мисливець», «Гранітні риби» і «Папороть». Два останніх увійшли до «Вітрил», а перший ніколи не передруковувався. Це алегоричний пошук чесного шляху в житті із додержанням принципу: «Із, всіх можливих двобоїв найгірший – нерівний двобій». Теми дуже різноманітні, але їх поєднує цілісність, насиченість, гармонійність. Та головне – це правдивість.

Ліна Костенко описує життя з його складностями, цінностями, хвилюваннями і пошуками. Вона намагається знайти істину, зрозуміти свою суть.

Поетеса знає цінну життя, бо її дитинство минуло у воєнні роки. Вона закликає до того, щоб люди не завдавали болю один одному, жили чесно і гідно.

Притчевість мислення Ліни Костенко , треба сказати, народжувалася природно – як видозміна публіцистичного пафосу. Її вірші дуже часто завершуються афористичними висновками.

Поступово Ліна Костенко починає не виділяти афоризм, а органічно «розливати» його в цілому творі.

Але у притчі «На старовинній ратуші..» не стільки заклик, скільки осмислення, пошук причинних зв’язків . коли додати, що саме словесне «живописання» поетеси набуло найвитонченних відтінків у передачі мінливого і навіть примхливого стану природи як вираження людських емоцій.

Колористична лексика в поезіях Ліни Костенко

Справді, над Ліною Костенко не тяжіла «сумна минувшина», але, як покаже майбутнє, зовсім не принагідно з’являлися історичні ремінісценції в її віршах. Вона прагнула об’ємності бачення світобудови. Важлива роль у розвитку багатозначності слів як регулярного лексико – семантичного процесу належить метонімії, сутність якої полягає в перенесені назв одного класу предметів, або одиничний предмета на інший клас або одиничний предмет на основі суміжності. Основу метонімії можуть утворювати просторові, процесуальні, ситуативні, семантичні та інші відношення між найрізноманітнішими категоріями об’єктивної дійсності, відображуваними в людській свідомості, зокрема між предметами, особами, діями, процесами, явищами, соціальними інститутами, подіями, місцем, часом, причиною, наслідком. У зв’язку з цим такий текст: «Ішли музики із весілля. Цимбали, бубон і скрипаль. Місток вузенький над потічком! З якої тут ступить ноги? Тут як не ступиш, то не втрапиш. Іще цимбали й скрипку втратиш. Двигтить місточок у дві дошки. – Не бійтесь, куме, іще трошки. Гукніть сусідам і родині, Що ми уже посередині! Та вдарте в бубон з тої прикрості. Де страшно так, то тра навприсядки». У наведеному тексті виступають виразні приклади вживання слів у їх прямому значенні ( цимбали, бубон – музичні інструменти) і метонімічні номінації осіб ( цимбали, бубон – особи, що грають на відповідних музичних інструментах).

У книжці Ліни Костенко – «мандрівки серця»?! Твір має жанрове означення «казка», і його зачин, справді, витримано в дещо стилізованому дусі. Складна художня структура твору із чергуванням суто реалістичних мотивів і умовно – казкових «партій». Врівноважена пластичність поетичної мови засвідчувала не лише опановану технічну свободу і владу над словом, але й проникливу розкутість думки, вільну взаємодію складного асоціативного образу й мало не з математичною чіткістю доведеного твердження.

Поетеса, зокрема в «Княжій горі», максимум уваги приділила історичній темі, що само по собі не є якимось дивом. Ліна Костенко наскрізь тенденційно тлумачить історію в останніх своїх творах. За не домовками, натяками і прямими висловлюваннями неважко розпізнати буржуазно - об’єктивністю підхід до подій минулих епох, не дається чітко окреслених класових оцінок явищ і фактів, ідеалізується і вихваляється козаччина. І сторичні «драми» Ліни Костенко завжди сповнені максимального динамізму. В їх центрі – навіть не самі якісь там події , боротьба навколо них. Слово поетеси несе могутній магнетичний заряд, ми легко підпадаємо під його вплив, переймаємося пристрастями минулого як сьогоднішніми. В творах історичної тематики талант Ліни Костенко вже не стільки живописний, скільки скульптурно – опуклий.

Можлива неясність фразного змісту, залежна від властивих мові усталених у ній омонімів. У цілеспрямованому використанні омонімів виявляється передусім авторська орієнтація на досягнення певного стилістичного ефекту. Ці ноти відлуняться і в «Марковій скрипці».

«Сумління річ тендітна і марка. Вже дехто з нього й пилу не стирає. Маркові що? Є скрипка у Марка. Де хтось би плакав, а Марко заграє».

Щось подібне постійно й послідовно утверджує в своїх галактичних провидіннях Ліна Костенко. Поетеса мовби заперечила аж тоді, коли її дозріле слово з висоти життєвого досвіду виражало інтимно – крихке відчуття земної гармонії: Десь там галактика зоряна танечність. А де початки, де її кінці? Ідуть сніги… Плюс – мінус безконечність… Сніжинка тане в мене на щоці.

За протилежністю значень у лексичній системі мови виділяються насамперед загально мовні, або узагальнені антоніми. Їм властиві істотно важливі ознаки, а саме:

1) стійке – семантичне відношення в межах відповідних пар слів, унаслідок чого вони постійно взаємодіють у словниковому складі як парадигматичні взаємо зумовлювані одиниці;

2) регулярна відтворюваність в одних і тих самих синтагматичних і стилістичних умовах. На згаданих ознаках зальномовних антонімів ґрунтується мотиви їх використання із стилістичною метою, яка полягає насамперед у створені ефекту контрасту, антитези, розрахованих на цілеспрямоване увиразнення тих або тих характеристик зображуваних явищ, наприклад: Тінь чорна стрімко падає униз – то білий голуб так злітає в гору; і десь над гранями свідомості є те, чого іще, нема.

У мовній практиці майстрів художнього слова виражальні можливості протиставлення розширюються за рахунок контекстуальних, або індивідуально – авторських антонімів. До сфери антонімічних відношень потрапляють слова, причому не обов’язково належні до одного лексико – граматичного класу, за принципом оказіонального, характерного для відповідного конкретного контексту протиставлення значень, виразної антитези. Наприклад: Усміхається правда очима легенд і свобода – очима неволі. Контекстуальна антонімія може виникати як результат оцінено – експресивного протиставлення предметів за ознаками своє, рідне, близьке та інше.

Стара дзвіниця й досі ловить гави.

Танцює ціп на житньому току.

Ну що мені магнолії, агави?

Я поцілую мальви у щоку.

Крім антитези, яка є стилістичною фігурою, побудованою на свідомому різкому протиставленні антонімів, у системі художньо – зображальних засобів нерідко використовують оксюморон, або оксиморон. Цей стилістичний прийом ґрунтується на поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять у межах речення або словосполучення, наприклад:

Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором перонним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

Бентежність ліричного чуття Ліна Костенко не могла не привернути увагу читачів, якась живильна енергія слова їх «видавала»