Реферат: Життя і поезія Ліни Костенко
в снігах загубила слід
і тільки в блакитну відлигу
на нею темніє лід.
Ці рядки направду вражали поетичним одкровенням. Така поезія не могла загубитися серед тисяч друкованих рядків.
Власне патронімічні зв’язки між словами потрібно кваліфікувати як явище, властиве лексичній системі української мови. Відповідними словами, які називають словниковими паронімами, властиві різні принципи семантичної сполучуванності з іншими лексичними одиницями. Крім словникових, виділяють також контекстуальні, або поетичні, пароніми – близькі за звучанням слова, свідомо зближувані у відповідних текстах з метою досягнення художньої виразності, стилістичного ефекту, наприклад:
…Він цей вокал підносив як бокал…
У 1962році вірші «Чумацький віз..» Ліни Костенко одкидає побутову деталь, узагальнює і дедалі в певніше виходить на вічні категорії буття сенсу людської долі. У процесі творчості Ліни Костенко, розвиток мови змінюється іншими, первісні номінації переходять до розряду архаїзмів. Які ми бачимо в цих рядках.
У Крим далекий виряджала сина.
Волів купляли ярма і занози
На оболоні голосила
І виливала на чумарку сльози.
Архаїзми і їх сучасні лексичні відповідники співвідносяться у словниковому складі української мови як синоніми. На відміну від історизмів з властивою їм безпосередньою номінативною функцією архаїзми використовуються насамперед як категорія виразно стилістична, розрахована на створення історичного мовного колориту.
Через стадію лексичних новотворів (неологізмів) пройшла велика кількість слів, засвоєних українською літературною мовою які використовувала Ліна Костенко у вірші «Кобзареві», просто радіє людському прориву в космос. Крім загально мовних, виділяють індивідуально – авторські, або акозіональні, неологізми. Як правило, вони залишаються в межах відповідних контекстів, виступаючи важливими стилістичними засобами увиразнення мовлення наприклад: У присмерковій доброї дібров ості пшеничний присмак скошеного дня. На крутосхилах срібної дніпровості сідлає вічність чорного коня. Оказіональні неологізми, які в переважній більшості не перетворюються на загальновживані слова властиві індивідуальній творчій манері Ліни Костенко.
Ліна Костенко – одна з тих хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не виглядало як слабкість чи компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито:
І не боюсь донощика в трактирі,
бо все кажу у вічі королю.
Твори Ліни Костенко на літературні теми активізують самоусвідомлення поезією своєї ролі в системі справжніх духовних цінностей. Достатньо їх і в збірці «Над берегами вічної ріки», а ще більше в книжках «Неповторність» і «Сад нетанучих скульптур». А поряд чимало творів, у яких авторська думка звернена до вічних сюжетів мистецтва й міфології, до історичних родій та епізодів із біографій видатних людей. Ці вірші всуціль переткані цікавими паралелями, ремінісценціями, часто заряджені полемікою, в якій багато тонких іронічних випадів – один із улюблених літературних прийомів Ліни Костенко. І в цьому, здається, ніхто не може на рівнях конкурувати з нею.
Творчість Ліни Костенко – визначне явище в українській літературі новітнього часу. В добу жорстокого ідеологічного насилля над мистецтвом і митцями її слово звучало як бунт проти покори й компромісності, ерзаців і стандартів, завдяки чому виходило за межі суто літературні, стаючи духовно – суспільним чинником. У її поезії прекрасно з гармонізовані ліричне і епічне начало.
Прикметною рисою творчості поетеси є інтелектуалізм – рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людства…
В її поезіях вичитуємо не тільки людську само настанову обрати гідну в житті поведінку, не спокушатися суєтними марно татами, а й самозахист в ім’я вірності саме своєму мистецтву, і захист власного мистецтва від тієї деградації, яка підступно стереже його, якщо воно починає надмірно залежати від звичайних людських амбіцій творця і конюктури його дня. Певно, саме тому й стало ім'я видатної поетеси синонімом унікальної творчої біографії.
У ранніх віршах Ліни Костенко владарюють глибокі підтексти, що змушують замислитись над не сказаним безпосередньо, але легко врадуваним, у них розлито тремтливі тривоги й передчуття молодості, в них стільки несилуваної гри слів, яка динамізує поетичний зміст, робить легко в пізнаванними каркаси її строф.
Про причини – не треба
Кожен має свої причини
А причини призводять
До відсутності всяких причин.
Вихід книжки «Над берегами вічної ріки» став справжньою літературною сенсацією.
«Вічна ріка» у Ліни Костенко – нове й вічно оновлюване життя, в якому непроминальна кожна мить – і та, що минула, але живе ще в пам’яті, й та мить, що тільки надходить. «Вічна ріка» - вміщує в собі життя окремої людини помножене на її збагачену й вигострену історичним досвідом пам'ять, «вічна ріка» - це масштабне річище, в якому злилося й нерозривно поєдналося суто особисте й загальнолюдське. Далі і у наступних творах читачеві широко розкривається національна історія ( «Лютіж», «Чигиринський колодязь», «Стара церковця в Лемешах», «Князь Василько», «Чадра Марусі Богуславки», «Горислава-Рогніда», «Дума про братів не азовських» ). Історичний факт, замулена часом подробиця чи легенда або й просто історичний краєвид, дають поштовх художній думці, яка часто буквально приголомшує найнесподіванішими поворотами й отими відтінками, яких годі сподіватися, скажімо, в історичній науці, бо того, що властиве поезії, ніколи не матиме наука.
Поміж цих творів особливе місце посідає поема «Циганська муза», цей твір видається одним із найважливіших за ідейно-художньою проблематикою у Ліни Костенко.
Назва драматичної поеми «Дума про братів не азовських» одразу ж викликає асоціацію з відомим фольклорним твором. У поемі Ліни Костенко маємо філософську антитезу до нього.