Сочинение: Рослинна символіка

Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля.

Освячену вербу зберігали за образами, як збавительку від різних недуг, що ними страждають люди і тварини, надто ж – від дитячих сухот. Знаючи баби купали у вербовому відварі хвору дитину при світлі повного місяця, приговорюючи при цьому: „Місяце – Адаме, ім’я тобі Авраме, дай тіла на сі кості, а як не даси, то прийми мощі”.

Освячену вербу на городі висаджували. Вважали, що коли гілка прийметься і виросте з неї дерево, то буде воно рятівним для людини на схилі віку. Стару людину нечисті сили переслідують: от вона і ховається під цим деревом, і воно відганятме демонів.

З вербою в народі пов’язували уявлення про світове дерево, що єднає людину з небом. У казці „Лісник” розповідається про те, як їхав козак на кобилі, з-за пояса випала в нього сокира, кобилі зад відрубала. Вернувся лісник, вирубав лозину, зв’язав кобилі зад з передом і їде собі далі, а коли оглянувся, то побачив: на кобилі верба аж до неба виросла. Як поліз він по тій вербі, як поліз, то й до неба зліз.

А ще легенда розповідає, як одна жінка вдень жила зі своєю сім’єю, а наніч віддалялась у вербу. Аж ось про це дізнався її чоловік, узяв та й зрубав вербу, - тоді й жінка померла. І тільки материнська любов продовжувала жити в цьому дереві. Зроблена з нього колиска заколисувала осиротілого хлопчика, а коли він підріс, то зробив собі сопілку з пагінців на пеньку старої верби. І сопілка та розмовляла з хлопчиком як ніжна мати.

А що вже пісень про вербу, то й не злічити. Не менше, мабуть, ніж про калину. Це „ Ой у полі верба, холодна вода”, „Вербовая дощечка”, ”Ой уже сонце над вербами”, „Хилилися густі лози, відкіль вітер віє”, „Там на горі, на високій о лози дрібненькі”, „Ой ти, вербо зелененька”, „Си чия то верба, си чия то вишня?”, „Зашуміли густі лози козакові при дорозі”, „Вишенька, черешенька, верба кучерява”, „Шумлят верби, шумлять верби да шумлять бересточки” і т. д.

Переважно образ верби у народній творчості асоціюється із грою стихійних сил природи. Дерево у залежності від них перебуває. Як наприклад, у пісні „Ой вербе, вербе кучерява”:

Хто ж тобі, вербе, кучері звив,

Хто ж тобі, вербе, корінь підмив?

Ізвив кучері буйний вітер,

Підмила корінь бистра вода...

Тож недаремно і найбільш пошановували пісенно зеленокосу красуню у веснянках, коли природа пробуджувалася майбутнє повнилося одвічним рухом. У звертанні до верби знаходили вихід дівочі почуття, що розцвітали разом із весною:

Ти, вербице,

Пора тобі, вербице, розвиватися,

Та розвиватися.

Розпустила гіллячко додолу,

та додолу,

Та й на зеленій діброві,

На діброві,

Там, де соловейко гніздо в’є,

А сивая зозуля переб’є.

Перебила зозуленька, перебила,

Перебила.

Із миленьким соловейком говорила,

Говорила

Соловей, соловейко – Іванько,

Та Іванько.