Сочинение: Рослинна символіка

Ой коли ж ти зійшля, коли виросла?

Я весною зійшла, літом виросла,

На крутих бережках похилилася.

На крутих бережках похилилася,

До дівчини в вікно нахилилася,

А дівчина від сну прбудилася,

І згадала собі з ким любилася.

Як в вишневім саду розлучалася,

Як в вишневім саду розставалася.

У весільних піснях із похиленою вербою порівнюється звінчана дівчина:

Схилилася верба зверху – до коріння,

Вінчалася Маруся зранку до полудня.

Увага до цього поширеного на Україні дерва відбилась у числених спостережливих народних порівняннях та висловах: „Гнучка, як лоза”, „Дівка, як верба: де посадиш, там і прийметься”, „Зігнулася, як верба над водою”, „Така правда, як на вербі груші”, „Сук – не верба”, „Добра, як з курки молока, а з верби петрушки”, „Зелене, як лоза над водою”, „Гнеться як лозина”, „Прийде Вербниця, назад земля вернеться”, „Вербеліз б’є до сліз”, „Козяций кожух, вербові дрова – біда готова”.

Спостереження над деревом уляглися іще в цілий ряд прислів’їв та приказок: „Верба пожиточніша від яблінки”, „Верба товста, та пуста”, „Вербові дрова, з-за ОрОрлева жона, з старої Сели корова – то й біда готова” і т. д.

Верба – улюблене дерево Великого Кобзаря. Вона надхненно і ніжно оспівана в чудових віршах і поемах поета. Це перлини лірики, в яких так виразно відчутні народні пісенні мотиви. Згадаймо:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі...;

Між ярами над ставами

Верби зеленіють;

А над самою водою

Верба похилилась,-

Аж по воді розіслала

Зелені віти;

І над криницею верба

Нагнулася, як та журба;

І досі сниться: під горою

Між вербами та над водою

Біленька хаточка;