Учебное пособие: Словотвір іменників на позначення назв жителів певного населеного пункту

-ець: житомирець; полтавець, тбілісець, новгородець;

-анин, -чанин, -ин: молдаванин, пражанин, росіянин, харків'янин, фінікіянин, полтавчанин, донеччанин, грузин, осетин, болгарин;

-ич: костромич, русич;

-ак (-як): словак, туляк, подоляк, сибіряк;

-ит: одесит.

Назви осіб жіночої статі утворюються за допомогою суфікса -к(а), який приєднується до повної чи усіченої основи або разом із вставним звуком (інтерфіксом), наприклад: білорус — білоруска, поляк — полька, костромич — костромичка, грузин — грузинка, парижанин — парижанка.

Множинні катойконіми утворюються за допомогою суфіксів: -ц-і, -івц-і, -анц-і, -инц-і, -ан-и (-ян-и), -чан-и, івчан-и, -ивчан-и, -чанц-і, -щан-и, -ак-и, -чак-и, -ук-и, -чук-и, -ик-и, -ух-и, -іст-и, -ит-и, -ун-и, -енн-я, -ет-и, -ан-а, -ат-а, -чат-а, -ач-і.

Наприклад: симферопольці, ялтинці, сумчани, одесити, в'ятичі

Найвищим рівнем активності у творенні похідних іменників із значенням назви особи за територіальною ознакою характеризується словотвірний тип із суфіксом -ець . Цей формант поєднується з основами іменників, що є насамперед назвами населених пунктів, а також держав та континентів, напр.: симферополець, ялтинець, херсонець, кіровоградець, дніпропетровець, миргородець, обухівець, баранівець, канадець, американець .

у багатьох іменниках він зайняв позиції колись активного суфікса -анин ,пор.: застарілі форми в множині: карфагеняни, ахеяни, македоняни і карфагенці, ахейці, македонці , однак повністю не витіснив його з ужитку.

Суфікс –ець приєднується до компонентів -город/-град , -піль/-поль напр.: Миргород — миргородець, Севастополь — севастополець, Симферополь — симферополець, Красноград — красноградець, Бориспіль — борисполець, Ямпіль — ямполець, Тернопіль — тернополець, Каргополь — каргополець, Крижополь — крижополець, Катеринопіль — катеринополець.

Чимало найменувань із суфіксом -ець на позначення осіб за територіальною ознакою здавна виконували функцію прізвищ, напр.: Білоцерківець, Богуславець, Лебединець, Смілявець, Уманець, Фастівець, Чорноморець.

Іменники із суфіксом -чанин вживаються іноді паралельно до іменників на -ець , пор.: полтавець — полтавчанин, черкасець — черкащанин, луганець — луганчанин, деканець — диканчанин, обуховець — обухівчанин, дніпропетровець — дніпропетровчанин .

Вибір одного із цих словотворчих суфіксів (-ець , -анин) , залежить від фонемного кінця твірної основи. Якщо вона закінчується суфіксами -иц , -ець , -ськ-/-цьк- , то назва жителя утворюється за допомогою суфікса -анин , напр.: Вінниця — вінничанин, Хомутець — хомутчанин, Свердловськ — свердловчанин, Мінськ — мінчанин , Луцьк — лучанин.

Кінцевий суфікс -івк- іменнника передбачає вживання в назвах жителів суфікса -ець , напр.: Ковалівка — ковалівець, Степанівка — степанівець, Іванівка — іванівець, Романівка — романівець, Баранівка — баранівець, Павлівка — павлівець, Калинівка — калинівець.

Останнім часом словники й довідкові видання не подають паралельних назв жителів на -чанин . Їхнє активне вживання було зумовлене впливом російської мови.

Це не стосується тих іменників-назв жителів, для яких суфікс -анин/-чанин є єдиним словотворчим засобом, пор.: Львів — львів’янин , Київ — киянин , Харків — харків’янин , Суми — сумчанин , Ромни — роменчанин тощо.

Суфікс –ин втрачає свою продуктивність: грузин, — грузинець .

Суфікс -ич зберігся в основному тільки в складі історизмів, пор.: дреговичі, кривичі, радимичі

◊ Утворіть від власних імен назви осіб на позначення за територіальною ознакою. Вкажіть спосіб словотворення (чоловічого і жіночого роду). Складіть речення, використовуючи і власні назви, і іменники, які ви від них утворили. Укажіть спосіб словотворення.

Львів, Київ, Харків, Полтава, Лубни, Житомир, Новгород.

Уявіть, що ви подорожуєте по Сумщині. Складіть свій маршрут подорожі, використовуючи назви населених пунктів «Сумщина – мій рідний дім.»

Ямпіль, Білопілля, Краснопілля, Суми, Конотоп, Лебедин.

◊ Підготуйте мовну радіопередачу «Людина і час» у формі інтерв'ю з відомим мовознавцем у галузi загального, романського i схiдного мовознавства, професором Київського національного університету імені Т.Шевченка Костянтином Миколайовичем Тищенком, уродженцем міста Глухова на Сумщині.

Цим ученим створено єдиний у світі Лiнґвiстичний навчальний музей.

Дитинство моє пройшло у місті Глухові на Сіверщині (це північ Сумської области, до 1939 р. – частина Чернігівщини; у місті було близько 20 тис. мешканців, кілька церков, педагогічний інститут; науково-дослідний інститут коноплярства, низка підприємств місцевої промисловости). Згодом, внаслідок занять історією назв міст з’ясувалося, що мій Глухів – найсхідніший з-поміж 23 Глухових , відомих від Німеччини (Glauchau, Glaucha) й Чехії (Hluchov) до Польщі (15 назв Głuchow і Gołuchow) й України (2 Глухови на Львівщині і ще 2 під Житомиром). Ця смуга схожих назв навчила мене: немає в нас „ексклюзивних прав” на „окремо взяті” частки цього спільного мовного добра, і тому пояснення кожної такої окремо взятої назви нібито від слов’янської основи глух - безпорадно помилкове.

Воно не відповідає на істотні питання по суті справи – чому міста й села з цими назвами розтятися на карті горизонтальною смугою не північніше від 53° пн. широти: щo – далі на північ „глушини” вже немає? Крім того, деякі з цих селищ дуже близькі одне від одного: знову, при чому ж тоді глушина?

Придивившись до назв з такими саме закінченнями (колись вельми поширений „формантний аналіз”), можна переконатися, що лише поодинокі з них „мають вигляд” слов’янських: Горохів, Лопухів, Вовчухів, Чернихів . І якийсь дивний у них сенс – щo, хіба лише в тих селищах росте горох чи лопухи? Коли ж з довідника назв населених пунктів України [АТП] було вибрано всі наявні там топоніми на -хів , стала очевидною яскрава неслов’янська природа більшости їхніх основ. Так, на Львівщині й Франківщині – це Бердихів, Бихів, Болехів, Волохів, Брахів, Вовчухів, Глухів (2), Дарахів, Духів, Келихів, Крехів,Лідихів, Лопухів, Малехів, Нежухів, Плехів, Полюхів (2), Радехів Лв (і Рахів у Карпатах), Ситихів, Сихів, Чернихів... У Волинській области – це Бахів, Бихів, Борохів, Велихів, Глухи Вл (є і 2 Глухови Жт), Горохів, Друхів, Залухів, Радехів Вл (це ще одна, волинська назва, така ж, як і в Підкарпатті), Серхів, Терехів, Черняхів...

А східний ареал (23 назви на -хів плюс похідні на -ш -)? А то Чернігівщина і Сіверщина з потужним докиївським племінним центром у Сновеську-Седневі – це Булахів, Глухів, Селихів, Требухів, Чернігів, Черняхівка, Кархівка, плюс білоруські Борхаŷ, Нахаŷ, Шыхаŷ. ..