Аналіз вірша "облітають квіти обриває вітер" Володимира Сосюри.

Емоційний фон цього вірша є поєднанням астенічних емоцій суму та туги. Про це свідчить і подання ліричної розповіді, і її оформлення. Художній автор є людиною ліричною, мрійливою та вразливою. Пафос твору є меланхолійним з елементами емоційного фаталізму. Це чітко перегукується з емоційним фоном твору. Нотки трагізму дають нам розуміння того, що автор є максималістом. Ми не можемо впізнати, яка епоха зображена у творі. Проте ми чітко уявляємо, яка пора року перед нами. За вікном в автора – глибока осінь з її блакитним, але холодним небом, із жовто-чорними барвами, із ранніми морозами та сумною тишею. Захоплення осінню – свідчення відповідного емоційно-душевного стану митця. Лейтмотивом поезії є одухотворення сумної осені, що огортає планету своїми барвами. Квіти – символ кольорового буяння в теплі часи. Саме їх обриває вітер, що є холодним та нестримним в осінній час. Це гармоніює з образом осені та її коня (він несе жовтокосу «в далечінь холодну без жалю за літом»). Одним із ключових образів, хоч це і не одразу можна помітити, є біла берізка. Вона є символом тендітності та незахищеності. Художній автор каже, що біла берізка "мерзне під вікном". Це нам дає змогу з’ясувати, що хоч автор і сприймає осінь так тонко для себе, він все-таки знаходиться за склом. Мимохідь виникає запитання: якщо автор так сильно захоплений осіннім настроєм зараз, то яким би був його стан, якби він був надворі? Для емпіричного автора 1938 рік був часом філософських міркувань (він багато перекладає). На основі вражень від поезії можна припустити, що художньо втілене «я» близьке біографічній постаті митця. Недарма ж Володимира Сосюру вважають найніжнішим ліриком, чиє поетичне слово народжувалося з любові і з любов’ю промовляло до всього сущого на землі. Читаючи цю поезію, повністю переймаєшся настроєм та емоціями художнього автора. Навіть влітку вдається відчути особливу плинність часу, осінню тугу.