Чи можна пробачити зраду за твором Сава Чалый...помогите....

У статті робиться спроба дослідити мотивацію вчинків Сави Чалого, героя однойменної драми І. Карпенка-Карого, що призвели до моральної зради інтересів народних мас і до його трагічної загибелі.Актуальність проблеми зрадництва, відступництва диктує нам сьогоднішня реальність, де ігнорування цими питаннями веде до етично нецивілізованих форм взаємовідносин, до конфліктів, що знекровлюють суспільне й приватне життя людини. Від Іуди до нинішніх політиків тягнеться ниточка, яка так чи інакше пов’язана із поняттям зради; правда, інколи з дещо іншим оцінним забарвленням, але суть від цього не змінюється.Тому не дивно, що нас цікавить те, як розв’язується проблема зради в українській історичній драмі кінця ХІХ ст., зокрема в п’єсі І. К. Карпенка-Карого «Сава Чалий», яка завершила розвиток жанру і стала вершинним твором видатного майстра. Саме тут відбито глибокі зміни функціонально-змістових чинників, що спричинили розкриття філософської проблеми вчинку як способу реалізації екзистенційного вибору особистості.Йдучи в руслі європейських віянь, Карпенко-Карий вводить у твір драматично загострену життєву ситуацію як вияв непримиренних, назрілих суперечностей, проходячи через які, герой змушений робити свій вибір.Щоб з’ясувати причини, що призвели до зради гайдамацького руху Савою Чалим, варто поставити ряд завдань: чому автор звертається до цієї проблеми? Де ті джерела, що спонукали до виникнення самої п’єси і саме до такого розв’язання її головного конфлікту? Чи був ідейний зміст трагедії актуальним і сучасним? Ось те коло питань, відповідь на які ставить зміст статті.Питання про драму І. К. Карпенка-Карого «Сава Чалий» не досить часто знаходило своє відображення в критичній літературі. Найповніше воно розкрито в дослідженні І. Шнайдера «Трагедія «Сава Чалий» Карпенка-Карого і українська історична драма ХІХ століття».Перші згадки про зраду Сави Чалого зустрічаються в публікаціях народних пісень у 30-х рр. ХІХ ст. (І. Срезневський, М. Максимович та ін.). Документальні відомості про ватажка гайдамацького руху складалися протягом кількох десятиріч на основі фактичних матеріалів – листи шляхтичів, записи в міських книгах, повідомлення польських газет того часу, універсали коронного гетьмана, скарги панів на гайдамаків тощо («Архив Юго-Западной России», 3 том, 3 частина, 1876 р.). Отже, насамперед офіційні документи й утворили коло історично обґрунтованих відомостей про Саву Чалого, що їх мав перед собою драматург. Та, крім цього, в Карпенка-Карого було ще одне джерело – варіанти народної пісні «Ой був на Січі старий козак». Варто згадати, що народна творчість загалом засуджувала зраду як найтяжчий злочин, і зрадник обов’язково мав бути покараний.У своїх спогадах дружина Карпенка-Карого Софія Тобілевич зазначала: «Народна дума про  Саву  Чалого збудила в Івана  Карповича  Цікавість до кращого обізнання з тим періодом історії України, в який міг діяти ватажок-гайдамака, що зрадив народній справі… Багато і довго міркував письменник над темою, над розгортанням сюжету трагедії людини, яка в своєму серці мала вірність і любов до батьківщини, а проте пішла хибним шляхом»  [2, 578–579].Ідейний зміст трагедії був тісно пов’язаний з часом її створення і появи. Об’єктивною основою цього ідейного змісту в його сучасному звучанні послужила суспільно-політична, ідеологічна боротьба в Україні в кінці ХІХ ст. за соціальну і національну свободу, зумовлена бурхливим розвитком капіталізму, загостренням класових суперечностей, назріванням революційної ситуації. «В характері часу і зумовленої ним боротьби і коренилися ті об’єктивні джерела та імпульси, які спричинилися до звернення драматурга саме до даного історичного моменту, який становить зміст його трагедії і саме до такої ідейно-художньої реалізації цього змісту»  [4, 260]. Отже, інтерес до теми викликаний загальною настроєвістю українського суспільства кінця ХІХ – початку ХХ ст., про що зауважив І. Франко: «…Драма («Сава  Чалий» Карпенка-Карого) мала велике значення для сучасної України, плямуючи інтенції сучасного національного ренегатства, і покотилася по театральних дошках як могутня проповідь повороту ренегатів до служіння своєму народові і його кровним інтересам»[3, 379]. Далекоглядність, розумна оцінка ситуації, що складалася, жахає Саву, і його уява малює страшну картину: «…понесуть…на Україну і смуту, і пожежу, і кров проллють ріками, без жодної користі для народу, а потім і самі на полях всі сконають»  [2, 315]. Захищаючи свою точку зору, Чалий бере на себе відповідальність за свій моральний вибір.В історії людства відомі періоди, коли дотримання індивідуальних моральних переконань потребує від особистості справжнього героїзму. Звичайно, суспільство, що створює умови, котрі вимагають героїзму під час дотримання елементарних правил моральності, не може бути визнане гуманним. Як правило, такі буремні історичні періоди характеризуються й моральним занепадом. Пороки стають правилом, а чесноти – винятком, і лише окремі особистості протистоять загальній кризі духовності.