ЧИ РОБЛЯТЬ ТАК ДРУЗІ? — Що? Не вилізу?! Хоч зараз! — Мишко рвучко повернувся і рішуче попрямував до пожежної драбини. — Мишко, не вигадуй! — намагався зупинити його Ігор. — Звісно, вилізеш. Та кому це треба? Мишко не звертав н...

ЧИ РОБЛЯТЬ ТАК ДРУЗІ? — Що? Не вилізу?! Хоч зараз! — Мишко рвучко повернувся і рішуче попрямував до пожежної драбини. — Мишко, не вигадуй! — намагався зупинити його Ігор. — Звісно, вилізеш. Та кому це треба? Мишко не звертав на його слова ніякої уваги. Будинок, у якому жили Мишко, Толя, Ігор і Женя, був шестиповерховий, старовинний. З подвір'я по глухій стіні тяглася вгору пожежна драбина. Вона складалася з товстих залізних скоб, вбитих у стіну, і здалеку нагадувала велетенського смугастого змія. Перша скоба була досить високо від землі, і дотягтися до неї Мишко не міг. — Підсади! — крикнув він Толі, що був найвищий за всіх хлопців у дворі. — Може, не треба? — невпевнено промовив Толя. — Справді, чого лізти? Хай Женька спочатку сама спробує, а тоді буде під'юджувати1. — Підсади, — огризнувся Мишко. Толя знизав плечима й підсадив його. Мишко схопився за скобу, засовав ногами по стіні, підтягнувся і поліз. Діти, затамувавши подих, мовчки дивилися на нього. Мишко ліз обережно, повільно. Коли він доліз до третього поверху, нога раптом сковзнула, зірвалася і... Мишко повис на руках. Усі завмерли. Женя злякано закричала: — Мишко, злазь! Я тепер вірю! Не треба, злазь! Але Мишко вже намацав ногами скобу й поліз далі. На рівні четвертого поверху він зупинився перепочити. Випадково глянув униз, і... Мишкові стало так страшно, що він ледь не випустив із рук скобу. Хлопець судорожно зціпив пальці й застиг. «Зараз упаду...» — подумав із жахом. Минула хвилина. Унизу напружено мовчали. У Мишка вже й на думці не було лізти далі... Та хіба можна спуститися? На посміх!.. «Що робити? Що робити? » — гарячково стукотіло в голові. І раптом почувся спокійний, хриплуватий голос: — Та-ак! І далеко це ви, юначе, зібралися? Ану зараз же злазь! На ґанку стояв Михайло Петрович. Толя, Ігор і Женя так і присіли від несподіванки, вони не знали, куди подітися. А Мишко полегшено зітхнув і обережно почав спускатися. Наближаючись до землі, він уже вдавав, що злазить неохоче. Коли сплигнув на землю, ноги в нього підігнулися, і хлопець присів. — Ех!.. Пе... перешкодили... — пробелькотів Мишко. Він був блідий, губи тремтіли. — І чого ти поліз туди? — спитав Михайло Петрович. Мишко мовчав. Тоді Женя, бліда й перелякана не менше, ніж Мишко, затинаючись, розповіла, як це сталося. Зайшла мова про хоробрість, Мишко розпалився й почав хвалитися, що він нічого не боїться, а вона взяла і сказала, що він просто базікало, а якщо ні, то хай залізе по цій драбині на дах; вона й не думала, що він справді полізе... — Хоробрість! — промовив Михайло Петрович. — Яка це хоробрість! Безглуздо ризикувати2 — це дурощі, а не хоробрість!.. Інша справа — коли необхідно, коли від цього залежить чиєсь життя або щось дуже важливе. А так... Ну яка користь з того, якби ти розбився? Яка? І ви теж... розумники! Пустили його! Теж мені друзі! Діти пригнічено мовчали. (За Всеволодом Нестайком) 1 Під'юджувати — підбурювати. Допоможить до цього тексту задати вопроси допоможить будьласка .