Діалог про прогулянку з батьками

- Ромцю, синку, а ти часом не хочеш погуляти на свіжому повітрі? - Та ні, мамо, мені вдома добре… - Ти знову сидиш за комп’ютером? - Так, я проходжу новий рівень гри! - Ромцю, так не можна. Ти вже три години сидиш та кліпаєш очима перед монітором. До того ж сутулишся! Ану, швидко випрями спину, розверни плечі! - Ага, добре, мамо! - Значить так, сину. Через десять хвилин ти завершуєш гру та йдеш гуляти надвір. Там зараз усі твої друзі, тільки тебе не вистачає. - Ну, мамо, я не хочу… Що я там буду робити? - Візьми з собою великого м’яча або ракетки та маленькій м’ячик для волейболу.  - Мамо, вибач, але чому ти мене весь час виганяєш на прогулянку? Я ніяк нікому не заважаю, коли граю в комп’ютерні ігри! - Зрозумій, сину, не можна увесь вільний час сидіти нерухомо перед екраном! Це зле для очей, для спини. Зрештою, для здоров’я! До речі, до тебе десять хвилин тому приходили хлопці, кликали йти на вулицю! - А чому я не чув, як вони приходили? - Ромцю, ти ж нічого не чуєш у навушниках, окрім своєї гри. Особливо, коли в тебе там гармати стріляють та танки їздять.  - Мамо, а котрі хлопці до мене заходили? - Костя та Сашко. Вони казали, що будуть запускати повітряного змія. - Ой-ой, я спізнюся! Я біжу! Бувай, мамо! - Добре, сину! Чекаю на тебе!