Героїчна боротьба русичів проти монголо-татарських нападників поможіть скласти

Галицько-Волинське князівство було одним із найбільших князівств періоду політичного роздроблення Русі (1199-1392). Найбільш впливовим князем того часу був Данило Галицький. Він доклав багато зусиль для зміцнення Галицько-Волинського князівства. До його складу входили галицькі, перемишльські, Звенигородські, теребовлянські, волинські, луцькі, поліські, землі, а також території сучасних Підляшшя, Поділля, Закарпаття та Молдавії. Київ також був у складі Галицько-Волинського князівства. Коли напали татари, захист Києва він доручив тисяцькому Дмитру. 1239 року монголи захопили Чернігів, Путивль, Глухів, Канів, Переяслав, а 1240 року – Київ. Тисяцький Дмитро потрапив у полон. Політична мудрість Дмитра виявилася в тому, що він порадив хану Батию залишити Галичину і йти в Угорщину: «Не затримуйся в землі цій довго, час тобі на угрів уже йти. Якщо ж будеш затримуватися, земля та сильна, зберуться на тебе і не пустять в землю свою». Про те говорив йому, оскільки бачив землю Руську, яка гинула від нечестивого.Війська монголів увійшли в землі Галичини та Волині 1241 року.Три тумени (30 тисяч) монголів на чолі з Байдаром вдерлися в Польщу, а основні сили (до 70 тисяч ос.) під керівництвом Батия, Кадана і Субедея після триденної битви захопили Галич і пішли на Угорщину.Князь Данило Галицький в той час перебував в Угорщині, створював антиординську коаліцію.Хан Батий висунув ультиматум передати землі Галичини Золотій Орді, не бажаючи зміцнення й посилення Галицько-Волинського князівства, бо розумів, що на той час це найбільш впливове князівство, яке може створити йому загрозу. Не маючи сил протистояти монголам, Данило змушений був визнати сюзеренітет Золотої Орди в 1245 році, але його мудрість і досвід, дипломатичність зробили свою справу (хан Батий вважав його своїм другом), і він зберіг Галицько-Волинське князівство від руйнації.2. Повідомлення вчителя української літератури. «Історична основа повісті «Захар Беркут»– Редакція журналу «Зоря» 1882 року оголосила великий конкурс на кращий історичний твір. І. Франко взяв у ньому участь, і 1883 року повість «Захар Беркут» була опублікована в журналі. В основу історичної повісті письменник поклав події про те, як волелюбний народ Руської землі боровся з монголо-татарськими загарбниками.Завдання своє як письменника І. Франко вбачав у «малюванні людської душі в її поривах, пристрастях, змаганнях, тріумфах і упадках; чим живіше митець на данім історичнім тлі змалює своїх героїв власне як людей, а не манекени в історичних костюмах, тим кращий і тривкіший буде його твір».У передмові до твору І. Франко висловив такі думки: «Повість історична  – се не історія. Історикові ходить передовсім о вислідженнях правди, о сконстатовання фактів, натомість повістяр користується тілько історичними фактами для своїх окремих артистичних цілей, для воплочення певної ідеї в певних, живих, типових особах. Освічення, характеристика, мотивування і груповання фактів в історика і в повістяра зовсім відмінні: де історія оперує аргументами і логічними висновками, там повістяр мусить оперувати живими людьми, особами.Праця історична має вартість, коли факти в ній представлені докладно і в причиновім зв'язку; повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе заняти сучасних живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна».Про свою роботу над створенням твору «Захар Беркут» І. Франко в листі до М. Павлика писав: «Я пишу повість історичну, з XIII віку (напад монголів)... стараюсь, на підставі тих немногих актів історичних по давнє громадське життя, показати життя самоуправне, безначальне і федеральне наших громад, боротьбу... з руйнуючою силою монголів».Монголо-татарські орди, очолювані внуком Чінгісхана Батиєм, захопивши Київ, прямували через Карпати в Угорщину. Батий огнем і мечем плюндрував землю Галицької Русі. Горіли села і міста, залиті людською кров'ю. Але руський народ мужньо боронив рідну землю. Знищити саму Русь завойовники не змогли. З Галицько-Волинського літопису І. Франко взяв скупі відомості про вторгнення монголо-татарських полчищ у Русь, їхній перехід через Карпати.У перекладі, записаному від Михайла Гасинця із Закарпаття, йдеться про один із епізодів боротьби: «Русини підрубали дерева, наклали купи каміння і воду перегородили. Коли татари ішли в той глибокий звор, тоді люди ті підрубали дерева, каміння і воду пустили за одним свистом. То всього почало гучати, стріляти і вибило много татар...»Письменник обрав для свого твору Тухольщину недарма. Прекрасні карпатські краєвиди, чарівна природа, народ, славний своєю героїчною історією. Село Тухля, про яке пише І. Франко, існує насправді. Воно розташоване в мальовничій, порослій лісами місцевості, неподалік м. Стрия на Львівщині. Але події, описані, в повісті, відбулися не там, де тепер розташоване село, а, як стверджує сам автор, «...у стін могутнього Зелеменя» (гора на північному сході від сучасної Тухлі, висота – 1177 м).ето из моей книги