Казка про двох білочок

Жили собі дві білочки у густому лісі у дуплах. Однаково гарні, пухнасті, ловкі, риженькі. Тільки не однакової вроди. Одна з них цілий день трудилася: збирала горішки, гриби, жолуді і все складала у своїй хатинці. А друга була зовсім лінива. Цілими днями гралася стрибала з гілки на гілку. А схоче поїсти — не журиться, бо літом усюди їжі повно. То горіх, то жолудь, то корінці якісь. Погризе того, іншого та знову скаче весела.Тим часом перша білочка наносила собі в дупло повно всілякої їжі. Вже заздалегідь застелила свою хатинку мохом і сухим листям, щоб взимку було тепло. Та й дверці приробила до свого дому.Так пройшло літо, у одної білочки у праці, а у другої у іграшках. Минула вже й дощова осінь, прийшла холодна зима. У лісі стало сумно і пусто: ні листка, ні грибів, ні горішків, тільки голі дерева і сніг. Сидить собі у теплому дуплі роботяща білка і гадки про біду не має. І м’яко їй, і тепло, і їсти є що. Не так жилося її лінивій сестрі. У її дуплі ні вікон ні дверей. І навіть жодного горішка нема. Сидить бідна, голодна, замерзла, у клубочок скотилася. Тут вона пригадала про свою сестру, та й думає собі: «Піду я до неї, хай допоможе чим-небудь, у неї гори припасів. А літом їй поверну».Іде вона до сусідки і несміливо стукає у двері. Та глянула на нещасну напівмертву сусідку і все зрозуміла.— Прошу сідай, саме на обід прийшла. Зігрійся трохи у моху, а я принесу горішків, жолудів. А як хочеш, живи разом зі мною, мені так сумно самій.— Але я ж не заслужила на таку доброту. — Нічого, тепер ти також будеш дбати так, як я, бо пізнала, що без праці нема добра. От будемо разом працювати і жити. І відтоді жили дві білочки разом. А найближчого літа лінива стала роботящою і принесла великі припаси харчів до спільної хати.