Малой реферат м. вороний нада срочно

Народився в сім'ї ремісника. Навчався в Харківському, пізніше в Ростовському реальному училищі; звідти його виключено за зв'язки з народниками: читав та поширював заборонену літературу. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Російської імперії. Продовжив навчання у Віденському і Львівському університетах(філософський факультет).У Львові зокрема познайомився з І. Франком. Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Шевченка, режисером театру «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово», де вів рубрику «Вісті з Росії». Допомагав І. Франкові у виданні газети «Громадський голос» і «Радикал», деякий час був неофіційним редактором журналу «Зоря».З 1897 — актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського та інших.Член РУП.1901 — залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова.1910 — оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі.1917 — один із засновників Української Центральної ради та Українського національного театру, який  відкрив свій сезон постановкою «Пригвождених» В. Винниченка.1920 — емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де у 1921-му році вийшла друком його збірка поезій «За Україну». У місті познайомився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи.Після повернення в Україну (1926) вів педагогічну і театрознавчу діяльність. Викладав у Харківському музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у Всеукраїнському фотокіноуправлінні тощо.1934-го М. Вороного заарештовано як польського шпигуна. Деякий час перебував у Воронежі, потім вислано на Одещину.7 червня 1938 розстріляний з групою селян за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області[2].10 листопада 1957 ухвалою президії Кіровоградського обласного суду Миколу Вороного реабілітовано.Архів Вороного зберігається в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України