Міні твір на тему "чому чіпка варенеченко став пропащою силою" срочно пліііііііііззззззз помогите

Образ головного героя твору подається в розвитку. На початку роману читач знайомиться із молодим працьовитим парубком, на якого чекає щасливе подружнє життя. Таких, як він, можна зустріти в кожному українському селі, що підкреслює письменник, створюючи портрет юного Чіпки. А з іншого боку, автор звертає увагу читача на те, що в характері юнака поєднуються дві стихії — «якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою...». Вже це перше знайомство із Чіпкою Варениченком налаштовує читача на те, що «дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка» як прояв певних рис його характеру може стати причиною несподіваних подій.Сучасні психологи говорять, що всі проблеми дорослої людини зароджуються ще в дитинстві. Дитинство Чіпки є яскравим прикладом цього. Ще від малих років він відчував себе вигнанцем. Сусіди вважали Чіпку виродком, і своє «знання» передавали дітям, які знущалися над малим: «Повертається Чіпка на всі боки в крузі, як ведмідь на цепу, а хлопці регочуться та за чуприну смичуть — аж поки Чіпка не розплачеться. Тоді візьмуть та й проженуть його геть». Мати хлопця змушена була тяжко заробляти на хліб, до того ж її часто не приймали на роботу через забобони. Мотря, знесилена роботою, сварила, іноді навіть била Чіпку. Єдиною людиною, яка дарувала хлопцеві добро, була його бабуся Оришка, але й та невдовзі померла.Дуже часто в житті Чіпку ображали: батько-двожон покинув родину, мати зривала на ньому злість за невдале заміжжя, тяжку працю та злидні. Чуйний від природи хлопець спочатку відчував гірку образу, але потім став стійким до ударів долі: «Спершу-таки боявся матері, а далі — звик уже до бійки, хоч як вона глибоко іноді в серце впивалася, до живих печінок доходила... Ой, злий же він був тоді! Ой, лютий! Він би зміг, — матері очі видрав або сам собі що заподіяв...». Так поступово в його серці народжується лють й прагнення помсти. Так, розважаючись із другом Грицьком, Чіпка стає ініціатором жахливої розправи над горобцями. Письменник детально відтворює стан хлопця, що відчуває агресію: «Значить, правда, що вони кричали: жив-жив! — подумав Чіпка, та як схопиться... Очі горять, сам труситься... Як схопить горобеня, як крутне за головку... Не вспів оком моргнути, — в одній руці зостався тулубець, в а другій — головка... Незабаром горобенят не стало: валялися тільки одні головки та тулубці...».Неодноразово у своєму житті Чіпка прагне змінитися, задушити лють і нестримну агресію. Одним із перших кроків у цьому напрямі була господарська діяльність Чіпки. Він любить землю, насолоджується плодами своєї праці: «От де моя праця, — немов казали його очі, — не марно потрачена: вона зробила з мене чоловіка, хазяїна!..». Чіпка знайомиться із «польовою царівною» Галею, яка невдовзі стає його дружиною.Чіпка — не з тих людей, які, досягнувши певного рівня, зупиняться. Йому потрібен поступ, але обставини складаються так, що юнак потрапляє у пастку. У Чіпки відбирають землю, яка й зробила з нього чоловіка й хазяїна. Тоді вперше він запиває своє горе горілкою, вперше дає волю своєму гніву. Пошуки справедливості закінчуються печально: «Тепер та надія почорніла, як і його колись зелене та золоте жито... Брови в його насупились; коло серця, мов чорна гадина, обвився жаль».Шлях у прірву набагато коротший, ніж наполегливе долання вершин. За короткий час працьовитий, розумний юнак перетворюється на гіркого п’яницю, злочинця, і, нарешті, вбивцю невинних людей.Чіпка гостро відчуває людський біль, несправедливість, що панують у суспільстві, але ці почуття народжують в ньому не здорове бажання боротися, а ненависть до всіх, хто знаходиться навколо: «Чіпка все це чує, — і кожне слово, як гостра колючка, коле його в серце... До свого горя приливає ще людське; троюдить ним своє гаряче серце; розбуркує старі думки... Злом пашить лице його; злом світять очі, аж поблід від злості, аж руки трусяться...».На мою думку, злочин, убивство нічим не можна виправдати. Агресія проти ближніх — це крайній вияв людського егоїзму, небажання за своїми проблемами побачити горе близьких. Ставши на шлях злочину, Чіпка занапастив життя не тільки тих людей, яких вбив. Чи не найпершими жертвами його свавілля стали рідні беззахисні жінки — мати і дружина. Свою хату, яка мала стати осередком домашнього тепла й затишку, Чіпка перетворив на осереддя гріха. Цю «справу» продовжив жид Гершко, який влаштував у хаті, яка принесла стільки горя своїм мешканцям, шинок. Отже, у творі Панаса Мирного наявна ідеалізуюча тенденція, зумовлена певною однобічністю підходу тогочасних письменників до проблем села. Безжалісний злочинець Чіпка постає як безневинна жертва жорстокої кріпосницької сваволі.