Оборона переяслава від монголів

На початку 20-х рр. XIII ст. на підступах до Русі-України з глибин Азії та Далекого Сходу з'явилися войовничі племена монголів і татар. На цей час володар Монгольської держави Чингісхан (великий хан) підкорив Північний Китай, Південний Сибір і Середню Азію. Величезна імперія сполошила півсвіту, її спасіння було тільки в подальшому безперервному територіальному розширенні та фізичному винищенні племен і народів, що не бажали підкорятися. Просуваючись на захід, монголо-татари обійшли з півдня Каспійське море, вдерлися на Кавказ, розгромили Грузію і в Передкавказзі зіштовхнулися з об'єднаними силами половців, ясів, черкесів та інших місцевих народів. 25-ти-сячне військо монголо-татар не могло нічого вдіяти з ними, й тоді воєначальники Субудай і Джебе вдалися до випробуваних раніше хитрощів. Граючи на етнічних почуттях половецьких ханів щодо спільного походження, вони домоглися відходу половців від їхніх союзників і, скориставшися із цього, розпорошили спочатку племена ясів і касогів, потім наздогнали половців на Дону і в 1222 р. розгромили їх. Залишки половецьких орд хана Кобяка відступили до Дніпра під захист українських князів. Смертельна небезпека змусила українців і половців об'єднатися. На київському з'їзді українських князів у 1223 р. було ухвалено рішення допомогти південним сусідам у боротьбі з монголо-татарами. Навесні цього року на о. Хортицю привели свої дружини галицький, волинський, київський, чернігівський, смоленський, трубчевський, путивльський і курський князі. З часу Святослава Ігоревича Русь не збирала такої раті. Руси й половці переправилися на лівий берег Дніпра під Олешшю, розбили авангард монголо-татарської армії, захопили великі табуни коней, отари овець та чимало іншої здобичі.