Образ різдва у творі різдвяна пісня в прозі

Кожен із нас під Новий рік мріє почати нове життя, щоб в ньому не було помилок, неприємностей. У ньому ми будемо іншими: доброзичливими, спокійними, чесними, справедливими, житимемо за християнською мораллю. І що важливо: мріючи про майбутнє, мимоволі вимовляємо слово «добро». А ось Скрудж таких обіцянок собі не давав і про добре ставлення до людей почав замислюватися після відвідування його Духами. Саме вони, Духи Різдва, дали йому уроки доброти і милосердя. Дух Минулого переносить Скруджа в дитинство. Він бачить себе у класній кімнаті, «вбогого, всіма забутого хлопчика, яким він був колись».   Скруджу дуже шкода себе. Дивлячись на себе, маленького, безпорадного, Скрудж-дорослий плаче і пригадує, як у його теперішньому житті, вчора, до його дверей підійшов хлопчик колядувати, а він його прогнав. Пригадуючи це, Скрудж каже Духові: «Я хотів би дати йому що-небудь — тільки й усього». Скрудж уже почав розуміти, що тим самим він і себе зробить трішечки щасливим. Це був перший урок — урок доброти. А ось і другий урок. Скрудж за допомогою Духа бачить себе дорослішим і теж покинутим. Але ось в його кімнату вбігає сестра і повідомляє: батько дозволив, щоб брат на святках був з ними, разом з родиною, і назавжди залишився у рідній оселі. Дух нагадує, що маленька Фан дуже любила Скруджа, здавалося, він мав би бути вдячним сестрі, котра мала таке велике, чуйне серце. А що було насправді? Сестра померла молодою заміжньою жінкою, у неї залишився син, небіж Скруджа. На знак вдячності сестрі і на пам’ять про неї Скрудж мав піклуватися про небожа. Коли той запросив дядечка до них на Різдво, він грубо відштовхнув його від себе. При цьому ще недобрим словом відгукнувся про свого клерка Боба Крачига; «Мій клерк, нікчема з платнею п’ятнадцять шилінгів на тиждень, має дружину з дітьми на шиї, а й собі туди ж, розводиться про “веселе Різдво”».   Зараз, пригадуючи про все, Скрудж переживає глибокий душевний біль, мій намагається виправити помилки минулого. Він надсилає своєму підлеглому різдвяну індичку, підвищує йому платню. Він приходить на Різдво до небожа. «За п’ять хвилин Скрудж уже почувався тут, як у себе вдома. Такого щирого прийому він не мав зроду… І яка ж то була чудова вечірка! Яка чудова одностайність у всьому. Яке чудове щастя!» Це був урок повернення Скруджа до людей. Урок щирої любові до них, урок справжнього щастя, коли ти відчуваєш, що комусь потрібен. Він уперше за багато років побував на церковній відправі, а потім гуляв вулицями міста. Він досі не здогадувався, що якась там прогулянка може дати стільки щастя. Скрудж обіцяв Духам з мінитися і слова свого дотримав.