Опис природи у джури козака швайки

Усі ми знаємо імена Северина Наливайка,Богдана Хмельницького, Івана Мазепи.А ким були найперші козаки? Звідкіля вони взялися?На ці запитання ти знайдеш відповідь у новомугостросюжетному історичному романіВолодимира Рутківського — одного з найблискучішихсучасних українських дитячих письменників.Його дивовижні герої — Грицик та малий волхв Санько,юний богатир Демко Дурна Сила, його мама-велетка,невловимий козакШвайка зі своїм вірнимвовком Барвінком та їхні численні друзі —з честю виходять із найскладніших ситуацій.А небезпека чигає на кожному кроці, а надто,коли тизважився підняти шаблю на могутнютатарську орду, а за твоєю спиною — майже нікого...ХудожникМаксимПаленкоВолодимир РутківськийДЖУРИ КОЗАКА ШВАЙКИІсторична трилогіядля дітей.Книга 1Текст © Володимир Рутківський, 2007Ілюстрації © Максим Паленко, 2007Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2011, видання третєВолодимир РУТКІВСЬКИЙДжури козака ШвайкиКНИГА ПЕРШАЧастина перша.Втеча з рідного домуСМЕРТЬ ГАФУРА-АГИ(березень 1487 року) - Лети, Вітрику, - знеможено прохрипів вершник. - Тепер або пан, або пропав…Кошлатий кінь скосив на вершника налите безмежною втомою око. З вудил зривалися клапті рожевої піни. Вже котрий день майже без відпочинку скаче Вітрик. Аж з за самісінької Ворскли, відтоді, як господар відволік на себе увагу великого сторожового загону татар ногайців. Тоді, правда, у нього був ще один кінь, такий самий кошлатий і швидкий. Та вчора пополудні наздогнала його татарська стріла… Тоді ж було поранено й господаря.- Давай, Вітрику, - з зусиллям шепотів вершник. - Давай, друже…Йому було зле. Пекучий біль забивав свідомість. Час від часу вершника хилило то в один, то в інший бік. Та все ж він знаходив у собі сили підводитись і навіть озиратися назад, хоча перед очима стояв такий туман, що годі було щось розгледіти. Ліва вершникова рука безсило звисала уздовж тіла. Одежа набрякла від крові.Вершник міцно стулив повіки і знову розімкнув їх. Стало начебто трохи видніше. Ліворуч простягалися неозорі дніпровські плавні. Будь якої пори там можна було заховатися. Будь якої, окрім цієї. Нещодавно розтанули сніги і грузька чорна багнюка закрила підступи до очеретів.Праворуч тягнувся неозорий степ, рудий від торішньої трави і рівний, мов стіл. Від пильного татарського ока в ньому й миша не сховається. Тож залишилася єдина надія - на вірного Вітрика. Але ж чи довго витримає він таку гонитву?Щоправда, незабаром мають з’явитися перші присульські байраки. Але навряд чи й вони зможуть надати безпечний сховок. Не тому, що малі, а тому, що слідів з собою не забереш. А по свіжих слідах кляті ординці будь кого розшукають. З-під землі витягнуть.Проте іншого виходу немає. Треба спробувати.