Порівняйте устрій римського суспільства з грецьким полісом. Що між ними подібног?

У культурі Стародавньої Греції спостерігається поєднання традиційних рис, висхідних до архаїчної і ще більш раннім епохам, і абсолютно інших, породжених новими явищами в соціально-економічній і політичній сферах. Народження нового аж ніяк не означало загибелі старого. Як у містах будівництво нових храмів вельми рідко супроводжувалося руйнуванням старих, так і в інших сферах культури старе відступало, але звичайно не зникало абсолютно. Найважливіший новий чинник, що зробив найбільш значний вплив на хід культурної еволюції, - консолідація і  розвиток поліса, особливо демократичного.  Поліс з невеликого поселення перетворився на самодостатній політичний і економічний центр. Формування системи політичних органів полісної демократії було результатом тривалого історичного періоду, починаючи з реформ Солона. Найрозвиненішою формою демократичного ладу античних рабовласницьких держав вважається  афінська демократія. За своєю сутністю Афінське  держава було політичною  організацією вільних громадян, які забезпечують захист їхніх інтересів та послух рабів. За формою правління воно являло собою демократичну республіку, в якій громадяни користувалися рівними правами і могли  брати участь у політичному житті. Вона остаточно склалася в V ст. до н.е. і проіснувала до тридцятих років IV в. до н.е.  Антична класична  демократія розглядалася як  форма державного устрою, в основі якого лежить  свобода. Гарантією особистої свободи громадянина було  право приватної власності на засоби виробництва (і, перш за все, на головне з них - землю) з можливістю продажу її або передачі в спадщину,  право вільного розпорядження виробленими товарами (тобто  вільний ринок), право  безпосередньо впливати на формування внутрішньої і зовнішньої політики держави і антимонопольні закони, що перешкоджали концентрації економічної і політичної влади в руках однієї особистості, родини,  стану, класу [1].  Проте і у полісної демократії існували свої недоліки. По-перше, полісна демократія була рабовласницькою, тобто раби, які не тільки не мали особистою  свободою, а й у саму категорію людей включалися тільки окремими вільнодумними греками, також як і метеки, які постійно мешкають в Афінах, не мали громадянських прав і не брали участі в управлінні  державою. По-друге, свободою в кожному з грецьких держав (а їх було близько 2 тисяч) володів тільки повноправний громадянин  саме цієї держави й тільки в межах своєї держави. Всі інші особисто вільні мешканці цього регіону - іммігранти і  жінки - цивільними правами не володіли і приватною власністю (особливо нерухомої) володіти не могли.  Повноправним афінським громадянином міг бути житель Аттики, батьки якого мали громадянські права, а його ім'я було записано в особливому списку, що ведеться в демах. У такі списки заносилися юнаки та дівчата, які досягли 18-річного віку. До 20 років юнак закінчував курс військово-виховного  навчання і ставав повноправним громадянином. Найбільш суттєвими правами громадянина були права на свободу і незалежність від будь-якої іншої людини,  право на земельну ділянку і допомогу від держави у разі матеріальних труднощів, право на носіння зброї та службу в ополченні, право на участь у Народних зборах і т.д. Громадянин був зобов'язаний берегти своє майно і працювати на земельній ділянці, приходити на допомогу полісу в надзвичайних обставинах, захищати рідний поліс зі зброєю в руках, почитати батьківських богів.