Придумати продовження історії я прийшов додому раніше ніж завжди. -ти що одразу після уроків додому? спитала мати -і тоді я подумав може мені стати зразковим.Дам собі слово.Вивчу уроки.Тільки після цього піду гуляти.

-Ти що, знову до школи збираєшся? — спитала мама. — Книжки перебираєш. — Ні! — мамі не кажу нічого. — Просто складу акуратно... Мама здивовано стенула плечима. І поставила мені їжу. Їм. Надворі сонячно. Горобці ганяються один за одним. Один подібний до Петька Софіяна... Петько, мабуть, вже на вулиці. І Вадим. А може, не починати з уроків?.. Я ж іще не дав собі слова. Я ще тільки збирався давати. І ніхто ж про це не знає. Я можу його ще переглянути. Почати не з уроків. Почати з прибирання квартири. Мама ось піде з обіду. Я візьмуся... Поприбираю геть усе. І спальню, і прихожу, і кухню... А поки вибіжу надвір... Полегшено зітхнув. Ніби гора з плечей зсунулася... А надворі так гарно. Квіти цвітуть. Бджоли літають. Пташки щебечуть. Зовсім не хочеться заходити в квартиру. Може, сьогодні не починати перевиховуватися? Може, переглянути і це слово? Ніхто ж не знає, що я його давав. Я ж сам собі, а не по радіо. Чи в газеті... Правильно! Почну із завтрашнього дня... З ранкової фіззарядки. Знову ніби скеля з плечей зсунулася... Дивно. Одне слово, а яке воно важке...