Продовження казки вітрячок

Вітрячок весело обертався на високому пагорбку, мов горобчик, вимахував крильцями, висвистував свою довгу й одноманітну пісеньку: Я швидесенький Вітряк, обертаюсь так і сяк. І мене ніхто й на мить не посміє зупинить! І раптом Вітрячок зупинився. — Дивно,— проказав він уголос,— що це зі мною трапилося? — Нічого особливого,— озвався поряд дядько Вітер,— просто я ліг на шовкову траву відпочити. — Ти хто такий? — Той, хто допомагає тобі обертатися. Звуся я Вітер. — Не чув про такого! — невдоволено проказав Вітрячок. — До речі, від мене походить і твоє ім'я: Вітрячок. Правда, схожі? — Та я зараз!.. Та я... — Якщо ти, Вітрячку, збираєшся залякати мене, тоді я змушений буду полетіти геть. А ти служитимеш сідалом для галок і горобців. — Та я... Я, дядьку Вітре, хотів би вибачитися перед вами за свої слова... Перепочили трошки, то, може, продовжимо свою роботу? До того ж у мене навіть пісня нова народилася: Ми — єдина сім'я: дядько Вітер і я, і ніхто зупинить нас не зможе й на мить! З того часу... Ігор Січовик З якою інтонацією треба читати слова Вітрячка? А Вітру? Які слова читатимеш невдоволено, які — здивовано, а які — з вибаченням? Спробуй проспівати пісеньку Вітрячка. Придумай продовження казки.