РЕБЯТ СРОЧНО ПОМОГИТЕ твір з Україною в серці

Україна – Батьківщина для кожного представника нації; Вітчизна для видатних громадських діячів, учених, митців; країна з чарівно природою. Для кожного вона велична, неповторна, незбагненна, неосяжна. Україна подарувала світові неперевершені твори духовних геніїв, велетнів духу: Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О.Довженка. Осмислюючи їхню творчу спадщину, ми усвідомлюємо себе народом з віковічними національними традиціями, палким почуттям патріотизму, носіями загальнолюдських цінностей. Від полум’яних рядків Т. Шевченка: Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що прокляну святого Бога, За неї душу погублю, - українському народові довелося пройти тернистий шлях невизнання, принижень, катувань до розквіту, самовизначеності, самоствердження, нарешті, незалежності. Змінюється все, змінюються погляди на ідеологічні догми. «Не час минає, а минаєм ми»,- констатує сучасна поетеса Ліна Костенко. Чим вимірюється любов до Батьківщини? Як ставитися до українців, що змушені були розлучитися з Батьківщиною? Пригадуються слова Олександра Ярового «Будьмо толерантними». Чи важко бути саме такими? До людей, що зрікаються України, ставлення однозначне. Його висловив у вірші поет-шістдесятник В. Симоненко: Хто тебе любов’ю обікраде, Хто твої турботи обмине, Хай того земне тяжіння зрадить, І з прокльоном безвість проковтне! Зараз нам надана можливість познайомитися із творчою спадщиною письменників-емігрантів. Зі сторінок романів, повістей, збірок поезій дізнаємося про затамований біль, невимовну любов до рідного краю, спопеляюче почуття ностальгії митців, які серцем жили болями й радощами України. У вірші «Братам-емігрантам» М. Верес є такі рядки: Для краю – воскресіння! Ми пропливем ці гавані чужинні, Щоб стати на рейді в гавані своїй! На чужині не зрікалися рідної мови Іван Багряний, Улас Самчук, Євген Маланюк, Василь Барка. З-під пера майстрів слова з’явилися твори, які розвінчували адміністративно-бюрократичну систему колишнього Радянського Союзу. Роман «Марія» Уласа Самчука – трагічна сторінка періоду голодомору в Україні. «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над прірвою» І. Багряного – пошук шляхів розв’язання проблеми: «людина-мікрокосм» чи людина як космічний пил. Поезія Євгена Маланюка – поєднання суперечливих почуттів. Україна для письменника – то «Степова Еллада», то «Мадонна Диких Піль», то гетера, божевільна блудниця. Чому таке поляризоване ставлення до далекої Батьківщини? Ю. Липа відзначав: «…Він (Маланюк) блюзнірствує, він сам гине…» Таким чином, чи маємо ми право не зважати на невимовні муки письменників, які були «чужинцями» і в рідному краї, і на чужині? На сучасному етапі Україна – на шляху національного відродження. Повертаються давно забуті традиції, рідна мова стала, за висловом Д. Павличка, «господинею у рідному домі», країна входить до спільноти європейських держав. Тому жевріє надія на кращу долю мого народу, який живе з любов’ю в серці до України, її трагічної історії, неповторної природи, чарівної мелодійної мови.