''Роздум після читання поезії "Мені тринадцятий минало"Допоміжть будь-ласка!!!

   Коли живеш у сім*ї, коли у тебе є і мама і тато, коли з першого дня життя тебе огортають щоденно любов і турбота, то цей затишок стає звичним і непомітним. Але прочитавши вірш Т. Г. Шевченка "Мені тринадцятий минало" - і моя душа озвалася таким хвилюванням, таким болем, такими ніжними і вдячними почуттями до рідних, що й не вимовить словами! Яким же різним є поняття щастя, "раю" для мене і тринадцятирічного героя вірша!    Для його відкритої душі цей "рай" - скрізь! І Господнє небо, і сяюче сонце, і село, і веселе ягня - це те, від чого на серці хлопчика "так любо, любо стало, неначе в Бога". Це - світ душі Тараса - хлопчика. малого сироти.    У цьому сирітському світі "село почорніло", "не мої ягнята", "нема в мене хати" - пронизливий, жорстокий висновок - вирок приголомшує мене, враз хочеться допомогти, захистити хлопчика. Та ось я бачу, як "...дівчина... прийшла,привітала,утирала мої сльози і поцілувала". І сирітське серце засяяло разом з сонцем.    Та ця омана недовговічна. Кришталевий дитячий "рай" розбивається суворою дійсністю. Залишається тільки гірко шкодувати, змиритися із сирітською долею "юродивого".