Розповідь про небесну сотню

Небесна Сотня відлетіла, І вже позаду всі страшні ці дні. Та так душа мене ще не боліла, Як за людьми, що в сотню увійшли. Здавалося,що їм ще жити й жити. Що все іще попереду у них. Та нам прийшлось всю Сотню хоронити- Хоробрих воїнів,відважних,молодих. О,Боже, біль не втамувати. І,мабуть,буде кровоточить до кінця життя. Можливо, ми й могли щось поміняти, Але 20-лютому немає вороття. Мабуть, за них усе давно рішили, І рішення прийняли в небесах. Мабуть,їм від народження судилось В Небесну Сотню вишикуватись вряд. О,Боже,Ти на вбивства всі дивився. І в твоїй силі було Сотню вберегти. Чому смертей не зупинив Ти? Не зрозумію я... Та розумієш Ти. В душі цей біль нічим не втамувати, Не залічити, не загоїть. Та я й не хочу Сотню забувати, Бо це за нас вони cвоє життя дали. Тож, українці,пам'ятаймо завжди, Що Сотня полягла за нас! Бо груди свої підставляли кулям, Коли ми мирно грілися в хатах. Тепер зробім усе, що в нашій силі, Щоб жертви не були всі задарма. Бо прийде час постати перед ними І відповідь будуть чекать від нас.