Розповідь про соловя 10-13 речень   

Соловей - співець весни Соловейко...Солов'їна пісня — це не лише гімн весні, це гімн коханню.Адже співає соло¬вей тоді, коли його подруга висиджує у гніздечку солов'ят. Прилітають солов'ї з вирію тихо і непомітно. Вони не галасують про свій приліт як дикі гуси чи журавлі. їх не чути й не видно до того часу, коли тихого травневого надвечір'я навколишній світ не наповниться солодким неперевершеним співом. Я люблю весну, люблю наші родинні поїздки за місто. Я люблю милувати¬ся сосновими лісами і березовими гаями, люблю дивитися на дзеркальну гладь ставків і озер. Люблю слухати солов'їний спів. Мені досі не пощастило побачити дзвінкоголосого птаха весни. Ми слухали спів солов'я, але я жодного разу не бачив цю пташку, скільки не придивлявся до зелених хащів.Можливо; я його колись і побачу, але твердо знаю, що ніколи в житті не триматиму солов'я у клітці. Нехай собі співає на волі, подалі від гамірливих вулиць міста.

Годі й уявити собі травень без того співака, його краси! І ночі ті наші весняні тихозорі утратили би весь свій чар, коли б світлої їх тишини, скупаної в блідім сяєві місяця, не мережили дзвінкі тони солов'їної пісні. Та, мабуть, весна заключила вічнотривалий договір з маленьким артистом, бо ледве завітає вона до нас, ледве першим леготом дуне нове життя в пробуджену природу, а ось уже і соловей почав свою пісеньку. Прилітає з кінцем травня. Не голосить свого повороту з гарячої Африки, як крикливі ватаги гусей, бузьків (або журавлів), — ні, він прибув непоміченим, тихим смерком, без шумних оповісток, бо знає, що першим своїм співацьким виступом з'єднає собі гарячих поклонників. І ось одного ясного вечора в зеленім гаю над річками чи ставами почувся його величний гімн, перше вітання весни на рідній землиці. Що за сила тонів, глибінь почуттів криється в маленькій гортані сірої непочесної пташини! Спершу квилить він тихим, несмілим голосом, немов пробує, настроює свій інструмент. Та заспів цей недовго триває, згодом могутніє й одушевляється співак, щоб у цілій повноті розвинути усю красу свого голосу... Сиплються короткі, відривисті звуки, немов вистріли в небо линучої мелодії, — відтак переходить артист в якісь ніжні, омліваючі тони, то знов затягне високо, розсиплеться безкінечним цвірканням і урве в половині, гудячи лише стиха, немов втомився сам своєю піснею. Деякі учені любителі природи підслухали спів солов'я і зіставили його звуки, що подібні деколи на звуки мови людської... Найрадше пересиджує соловей в низьких корчиках при землі далеко від гамору міського, від гудячої товпи, що не зрозуміла би його пісні. Він, як справжній артист, шукає широкого вільного простору, тихої ночі, бо лиш там може вповні його величавий спів розливатися. Зате чоловіка не страхається надто.  От такий то гарний текст