Складіть , будь ласка , план до оповідання "Ласочка" всім буду вдячна ...Ласочка.Так сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у човні біля своєї верби і пильнував за вудками. В лісі бродив туман, підзолочений со...

Складіть , будь ласка , план до оповідання "Ласочка" всім буду вдячна ... Ласочка. Так сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у човні біля своєї верби і пильнував за вудками. В лісі бродив туман, підзолочений сонячним промінням, туркотіли припутні*, вистукували дзьобами дятли, а іноді лунко тріщало галуззя і було чути: хро-хро... хря-хря... Арсен знав, що то вепри з виводками вепренят вертаються з нічного пасовиська у свої сховища... А одного разу, коли Арсен, зігрітий сонцем, куняв у човні, то підводячи, то опускаючи голову, за спиною в нього почулося тоненьке скімлення. Арсен прокинувсь і огледівся. Високо на кручі, супроти човна, схиливши голову набік, стояло лисеня. Воно дивилося трохи здивованими і зовсім не хитрими очима. Потім перевело погляд у задок човна і облизнулося: на дні, засланім травою, лежала риба. — Ану! — сказав Арсен і ляснув себе долонею по коліну. Лисеня трохи позадкувало, проте не втекло. -Бойове,— сказав Арсен.— То що тобі — рибки закортіло? Лисеня тоненько пискнуло. — Ну, на вже,— Арсен трохи подумав і додав: — Ласочка... Рибина летіла вище лисеняти, але воно прудко підскочило й ухопило її передніми лапами. — Молодця! — похвалив Арсен і заходився міняти наживу. А коли озирнувся, лисеняти вже не було. Однак наступного ранку воно прийшло знову. І знов Арсен кинув рибину. Одну, бо лисеня більше не просило. Роз'єднай слова і прочитай. Таквонийпотоваришували. Незабаромлисенявже знало; щойогозватиЛасочкаіщоколиАрсенкаже: «Встань!» або «Ляж!», тотребавстатийболягти. Знало такожіте, щорибаінколинеклює.Сидить-сидитьАрсен, апоплавкинайоговуд каханіворухнуться. Тоді Ласочка нескімлилаінемолотилахвостикомпоземлі, якзавжди, побачившиучовнірибу, алягалавтравуіждала. Арсенові набридалодивитисянанерухоміпоплавки, івінчасто-густозасипав. Сидить і спить. А якось чує крізь сон: Ласочка дзяволить*. Прокинувся, аж поплавка на одній вудочці немає, поринув. А лисеня на кручі вухами пряде*, передніми лапами дрібушить-витанцьовує од нетерплячки. Вхопив удочку, смик — є окунь. — На, Ласочко, це ти спіймала! — весело сказав Арсен і кинув окуня на кручу. З того дня він вже не боявся спати, бо як тільки поплавок ворухнеться, то Ласочка його і розбудить. Так вони й рибалили вдвох. Потім настала довга-довга зима. Ліс прибрався в іній та ожеледець. І не співали вже в ньому птахи, тільки вітер ночами завивав у гіллі. Старий Арсен уже не ходив на річку, але часом згадував Ласочку: де-то вона тулиться в таку холоднечу? А весною, коли крига скресла і сонце вгріло землю, одніс Арсен човна на річку, полагодив вудки і знову, як торік, сів ловити рибу — бабі та внукам на юшку. Вудить та все озирається: чи нема, бува, Ласочки? Раз, і вдруге, і втретє — немає... А вчетверте озирнувся — стоїть на кручі велика пухнаста лисиця з розумними, але зовсім не хитрими очима, а поруч неї — лисеня. — Ласочко? — невпевнено покликав Арсен. Лисиця задріботіла передніми лапами, замолотила хвостиком по землі й лягла. Лисеня ж, побачивши у човні рибку, облизнулося й тихенько заскімлило. — Те-те-те...— весело сказав Арсен.— Це що ж ви ходить: я увесь ваш рід годуватиму? І кинув на кручу рибину. Лисеня спіймало її передніми лапами і стало їсти. А Ласочка сиділа нерухомо, пильно стежачи за поплавками... З того часу вони рибалили втрьох.