Скласти казку про безвидповидальне тигреня яке никого не слухоло

Як тигреня родичів шукалоОповіданняУ тигра-тата й тигриці-мами було симпатичне смугасте тигреня. Воно не мало ні братиків, ні сестричок. І йому ні з ким було гратись. Одного разу тигреня запитало тигрицю:– Мамо! А в нас є родичі? Які вони?  Тигриця поспішала на полювання, тому сказала лишень:  – Так, звісно, є. Вони смугасті, як і ми.  Й подалася у джунглі.  Тато теж дуже поспішав – на роботу в цирк. Тому повторив:  – Так-так, смугасті. І полюбляють їсти м’ясо.  Й побіг на електричку.  Тигреня замислилося: де ж цих родичів шукати? У джунглі йти самому страшно, а в місто – дорослі заборонили, кажуть – заблукаєш.І тут прямо на нього вибігла якась тварина, вся в чорну й білу смужечку.– Привіт! – гукнуло тигреня. – Ти наш родич? Тварина сторожко відступила на кілька кроків і мовила:– Ні, не ваш. Наші родичі – коні.  – Але ж ти в смужечку, як і я.  – Ну то й що? – відповіла тварина. – Ми зовсім різні. Ось поглянь: у тебе кігті, а в мене – копита.  – То хто ж ти? – запитало тигреня.  – Я – зебра.  Вона повернулась і подалася геть.Тигреня рушило на пошуки. Серед трави воно побачило невідоме йому створіння з прозорими крильцями, яке перелітало з квітки на квітку. Тіло його було розфарбоване чорними і жовтими смужками – майже як у тигрів. Тигреня торкнуло лапою квітку. Створіння злетіло з неї, незадоволено задзижчало і закружляло перед його носом:– З-забіяко! Ти заважаєш мені збирати мед.  – А навіщо тобі мед? – спитало тигреня. – Хіба ти не м’ясо їси? Адже ми родичі.  – Ні, не родичі. Наші родичі – оси і джмелі. У нас, бджіл, є крила, а у вас немає. У вас – зуби, а в нас – жало.  Після цих слів бджілка стрімко злетіла вгору і зникла з очей.– Отакої! То хто ж наші родичі? – уголос подумало тигреня. – Виходить, одних смужок тут замало.  І раптом воно почуло шурхотіння в кущах. За мить звідти висунулася симпатична чорна мордочка і сказала:– Няв! Я – твій родич.  – Привіт! – радісно вигукнуло тигреня. – Як тебе звати?  – Кіт,– сказав чорний звір. – Ну, кошеня,– додав, побачивши, який він маленький поряд із тигреням.  – Але ж ти не смугастий. А моя мама сказала...  – По-перше, ми, коти, буваємо і смугасті,– перебило кошеня. – А по-друге, це не головне. У нас із тобою ще є багато родичів – леопарди, барси, пантери, леви. І хоч вони бувають зі смужками, з плямами і без них, ми дуже схожі. Адже всі ми – з родини котячих.  Тигреня і кошеня бігали й гралися цілий день. А увечері тату й мамі тигреня сказало:– Я тепер знаю, хто наші родичі. Познайомлюся з ними усіма – й ніколи не нудьгуватиму.